Казино "Zeus": Тріумф незаконного ігрового бізнесу в Харкові

Невинна пропозиція "кинути як незацікавлена особа кульку на рулетку і розсудити суперечку", могла закінчитися втратою всіх грошей. Навряд чи хтось із пасажирів та приїжджих здогадувався, що шахраї мають офіційний статус "розповсюджувачів казино".

1993 року в цьому орендованому біля Головпоштамту приміщенні на Привокзальній площі відкрився один із перших приватних ломбардів у Харкові.

Появі цього закладу харків'яни завдячують Ігореві Скуратовичу, відомому в кримінальному світі як Ігор "Фашист", та Геннадію Марковичу Китайнику, відомому як "Горбатий". Обидва були одіозними представниками кримінального світу, обидва цілком обґрунтовано називалися харківськими "мафіозі" за тісні зв'язки з харківськими політиками та верхівкою МВС. Про кримінальні справи та махінації "Фашиста" та "Горбатого" є маса публікацій, зокрема, "Фашист" особисто хвалився, що для того, щоб знайти гроші на ломбард, "довелося декому вставити гарячий паяльник у задній прохід". А щодо діяльності ломбарду на Привокзальній площі – вкрадений кредит у Приватбанку на 4,6 млрд грн та звинувачення у незаконному заволодінні через ломбард нерухомістю, відданою у заставу. Але про діяльність цих суб'єктів у жанрі господарів "лохотронників" Харкова практично нічого не відомо.

Незаконні азартні ігри почали з'являтися у Харкові з 1988 року. Спочатку це були розрізнені "бригади" наперсточників, що складалися в основному із заядлих кримінальних злочинців, шахраїв та асоціальних елементів. Поступово цей промисел, через серйозні доходи, впорядковувався і набував вигляду організованої структури. До середини 1990-х у Харкові були поділені всі основні "хлібні місця" та відповідно до специфіки контингенту розділені й "ігрові спеціальності". "Благбаз", під універмагом Будинок Торгівлі - "Будиночок", і територія Південного вокзалу - "бан". На вокзалі не було єдиного лідера, час від часу "біля керма" були "Шуня", "Агафон", Вова "Жид" та Олег "Скажений". А з "ігор" – в основному лотереї "підсікання", "рулетка", "олівці" та "мильниці". А на Благбазі при владі міцно стояв Олександр Лісовий "Маха", і там процвітали "наперстки". Саме від "Махи" якось у розмові "Фашист" і почув про нечувані бариші від цього "бізнесу". Виникла ідея спробувати "зробити свою тему" і повністю змінити умови "роботи".

"Флінт та Бармалей"

Саме так саркастично Ігор Скуратович назвав фірму, директором якої він і був. У 1996 році фірма "Фашиста" отримує ліцензію на провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино. Казино назвали модно "Zeus". Для прикриття на частині площі вокзального ресторану, відгородженої від основного залу ґратами, було організовано "казино" – три старі непрацюючі гральні автомати та два більярдні столи. Завідував усім цим вічно п'яний маркер дядько Коля, більшу частину часу мирно сплячий на дивані, та й вхід до цього закладу майже завжди був закритий на засув.

"Рулетка"

Основним аксесуаром "ігри" (за визначенням назвати це грою не можна, тому що будь-яка гра має на увазі рівні шанси учасників у виграші-програші, а в цій комбінації виграти було неможливо) були дитяча рулетка, жетончики з номерами та написом на кожному "Казино Zeus" та розкладний стіл. Купувалися (роздавалися) жетони, в рулетку запускалася кулька і оголошувався виграшний номер. Він завжди збігався із номером стороннього гравця, і зовсім не важливо, який номер насправді випав. Організатор просто оголошував один із номерів, які були на жетоні у жертви, і майбутній жертві точно не було сенсу це перевіряти. І так "клієнт" оголошувався переможцем і йому вже відраховували виграш, але через кілька секунд виявлялося, що жетон із виграшним номером має ще один гравець. І організатор гри пропонував розіграти основний приз від Казино Zeus шляхом ставок. Тобто хто більше поставить, той і виграв. Починали із дрібних ставок, поступово доходячи до дуже великих. Причому " у правилах " ніби обумовлювалося, що ставки повертаються, розігрується лише основний приз, але в кінці виявлялося, що " всі ставки повертаються на виграш " , тобто йдуть до свого. Все, починаючи від іграшки у вигляді рулетки до абсурдних правил було явно підозрілим, але це "працювало".

Організація. Ієрархія

Загалом у найкращі дні вздовж Поштамту вишиковувалося до восьми "станків", у кожному від п'яти до шести осіб. Час явки на "роботу" строго до певного часу, так само, як і кінець "роботи". Перший станок зустрічав гостей зрізу біля виходу з північного тунелю, останній біля входу в поштамт.

"Горбатого" та "Фашиста" називали "генеральними директорами". Безпосередньо участі у процесі вони не брали, але перебували у ломбарді, переобладнаному під офіс, майже весь час. Далі в ієрархії йшли "директори". Кожен "директор" мав по дві-три бригади. "Директори" були вже безпосередньо залучені до процесу гри, але брали участь лише у контролі та у вирішенні проблемних ситуацій (проблеми з міліцією або гучні скандали за участю тих, хто програв).

Кожна бригада мала свого "бригадира", який безпосередньо розподіляв ролі, видавав гроші на гру і стежив за порядком і ходом "роботи" і відповідав перед "директорами" за збереження грошей Далі в ієрархії йшли виконавці – "нижні", це так звані розповсюджувачі та "зварні" (від поняття "зварю" в картковій грі – спірної ситуації з рівними картами на руках), які брали участь у грі і робили ставки, перебиваючи чужинця.

Далі йшли "верхові", "підсадні", а якщо простіше - масовка. Їхнє завдання було створювати натовп, прикривати гру від сторонніх ротозеїв, допомагати при передачі грошей "зварному". Справа в тому, що зварний спочатку на руках уже мав певну і досить значну суму грошей. Але іноді розміри ставок виходили на такий рівень, що була потрібна "передача". У певний момент "зварний" подавав умовний знак, що в нього закінчуються гроші. Бригадир поспішав до "офіс" до "директорів", де йому видавали потрібну суму. Тепер треба було непомітно передати гроші. І тоді масовка вміло відволікала "клієнта" словами чи діями, трохи відтісняли його та прикривали "зварного". Таких "передач" в одній "грі" могло бути дуже багато. Ще нижче в ієрархії стояли "провожаючі" або "кульові". Вони не брали участі у грі, але після закінчення зобов'язані були проводжати того, хто програв, щоб переконатися, що він не пішов у міліцію. А якщо той, хто програв, все ж таки йшов писати заяву, "провожаючий" мав ввічливо повернути його, пообіцявши "повернути" гроші і не допустити потерпілого у відділення міліції.

І треба віддати належне "Фашисту" та "Горбатому". За два роки існування "Казино Zeus" на вокзалі не було жодного "прийому". "Бригади" працювали як годинник, по дванадцяту годину без вихідних під прикриттям "казино".

Доходи

Для тих, хто називав таку діяльність "дрібним шахрайством". Найменше 1996 року заробляли "провожаючі". 5-10 грн. "Верхові" 25-35 гривень на день. "Зварні" та "нижні" заробляли вже залежно від "підйому", тобто доходу і могли заробити 50-100 доларів за день.

Дохід "бригадира" також залежав від кількості "піднятих грошей" і міг становити до 250-350 доларів на день.

"Директори" віддавали "генеральним" половину від усіх грошей. Різницю залишали собі. "Директор" міг завезти за день тисячу доларів і більше.

Про доходи "Фашиста" та "Горбатого" можна було лише здогадуватися. За найскромнішими підрахунками – від п'ятдесяти тисяч доларів на місяць. І це у середині 1990-х! Вже тоді у всієї "верхівки" були диковинні стільникові телефони, з тодішніми драконівськими тарифами користуватися стільниковим коштувало 350-400 доларів на місяць.

Автопарк, автомобілі, на яких "директори" приїжджали на роботу: Мерседес 500 SL, Saab 9000, Opel Tigra, Grand Cherokee.

Найбільший єдино разовий "підйом" у 1996 році становив неймовірні 17 тисяч доларів.

Ось таке "дрібне шахрайство" по-харківськи.

Читайте також: Харківський іподром. Невідома історія