Голова ОВА Олег Синєгубов: У Харківській області залишається багато роботи для СБУ

Харківська область за рік повномасштабної війни з росією пережила і окупацію до 40% своєї території, і блискучий контрнаступ Сил оборони, коли загарбників вдалося вибити з Балаклії, Куп'янська, Ізюма, Вовчанська тощо. Регіон зазнав суттєвих руйнувань, але й побачив перші відновлювальні роботи та реконструкції. Харків'яни засвідчили героїзм і стійкість, але за рік усім довелося побачити й велику кількість колаборантів та "ждунів". Незважаючи ні на що, регіон залишається під українським прапором, а громадяни, як і 2014 року, довели, що Україна не росія.

Голова Харківської ОВА Олег Синєгубов, який увесь воєнний рік очолював Харківщину, в інтерв’ю виданню "Думка" розповів про перші години війни, про можливі мотиви тодішнього начальника УСБУ в Харківській області Романа Дудіна, якого підозрюють у державній зраді, про ракетні удари по Харкову, про деокупацію територій, побудовану систему оборони Харківщини, про можливі повторний наступ і евакуацію, про кадрову та регіональну політику, а також про економіку області та майбутню посівну, що має розпочатися вже за місяць.

Чи пам'ятаєте перші години війни?

- Так! Я чітко пригадую, що ми прокинулися із дружиною приблизно о 4:45 від вибухів. Вибухи були дуже гучні, був дзвін скла на вікнах. Після того десь вже о 5:30 я був у будівлі обласної військової адміністрації. Перша нарада зі своїми заступниками, представниками міста і мером у мене пройшла десь о 6:00.

Увечері 23 лютого було засідання штабу Антитерористичного центру в Харкові.

- Це не був штаб АТЦ. Це була нарада, яку проводив командувач ОТУ "Схід" генерал Мікац. Він проводив нараду з усіма силовими структурами і вже на той час з усіма складовими сил оборони міста Харкова та області.

Інформація, що розпочнеться вторгнення, вже була ввечері 23 лютого?

- Ні, так не можна сказати. Це була нарада рядова, тому що ми проводили координацію всіх дій на випадок чого. У нас такі наради були постійними. Перший наказ я отримав тоді від нього (генерала Олега Мікаца – ред.) увечері 23 лютого щодо блокування аеропорту "Харків". Однак все одно це була просто профілактика. Не можна сказати, що, умовно кажучи, все, почалося – і почався певний ряд дій. Якби так було дійсно, то ми би певні дії та рішення почали приймати вже 23 числа.

Олег Синєгубов / Фото тут і нижче: пресслужба Харківської ОВА

Нібито на цій нараді тодішній начальник УСБУ в Харківській області Роман Дудін стверджував, що ніякого вторгнення 24 лютого не буде. Чи справді звучала така інформація?

- Так, дійсно, лунало від нього таке бачення. За його даними, за даними Управління Служби безпеки України в Харківській області, ознак того, що буде активна фаза ворожої агресії російської федерації ближчими днями, 23-24 лютого, або навіть найближчий тиждень, не було.

Зараз Роман Дудін є обвинуваченим у кримінальному провадженні за фактом державної зради. Чи ви розумієте його мотиви?

- Я можу висловлювати лише свою суб’єктивну думку. Це моя думка, вона не претендує на істину, звичайно. Я роблю для себе перш за все висновки, враховуючи низку факторів і фактів, які були. Ми можемо їх зіставити. Перше: держава виявила в лавах Служби безпеки досить велику кількість, скажімо так, тих людей, які не мали право обіймати ці посади. Друге: у нас прикордонна область і Служба безпеки все одно була задіяна у певних спілкуваннях із територією російської федерації. Третє: дійсно була відверта провокація, спроба, я переконаний, захоплення влади ним. Далі, коли це в нього не вийшло, він зі своїм бойовим підрозділом вийшов із міста Харкова і взагалі із області в найбільш активну та найгарячішу фазу. Притому що інші спецпідрозділи Національної поліції, Національної гвардії – КОРД, "Схід", "Омега", БПОП – всі залишилися тут, на місцях, боронили місто Харків і брали участь у вуличних боях.

Моє глибоке переконання, що це була спроба сприяння ворогові у встановленні окупаційної влади на території міста Харкова та Харківської області.

Роман Дудін під час судових засідань називає обвинувачення "політичним тиском".

- Чесно кажучи, я не бачив жодного судового засідання і жодного його висловлення. Просто не цікаво, повірте.

Чи могли дії Романа Дудіна спровокувати для Харкова таку ж саму ситуацію, яка була у Херсоні на початку вторгнення?

- Я переконаний, що могли. На моє суб’єктивне переконання, що в нього була мета – захоплення адміністративної будівлі. За нашими даними, він такий самий наказ віддавав і стосовно мерії. Це символи державної влади. Якби над символами державної влади був встановлений інший, аніж державний прапор України, люди могли, напевно, себе по-іншому вести. А коли вся Україна, Київ і всі харків’яни бачать, що Харків тут, на місці, тримається, сили оборони теж на місці, то і настрої у людей зовсім інші.

Приблизно 27 лютого 2022 року вже було видно, що з наскоку росіянине не візьмуть Харків?

- Так!

У цей день біля будівлі ГУНП у Харкові була ворожа ДРГ, ситуація могла перерости в бій. Наскільки я знаю, ви в той день були в облуправлінні поліції. Чи могли би ви розповісти, що відбувалося?

- Так там і був бій! 27 лютого на територію міста Харкова заїхала диверсійно-розвідувальна група на "Тиграх". Були й інші спроби проникнення в інших напрямках. Це було одночасно з кількох напрямків. Приблизно о 4:00 вони дійсно проїхали площею Свободи, по вулиці Сумській, по бруківці, біля ГУНП були обстріли. Після того спецпідрозділ КОРД заблокував їх на вулиці Шевченка у будівлі школи. Далі вже спецпідрозділ "Омега" Національної гвардії і 92-га бригада вели бій, бій тривав десь 7 годин. Ця диверсійно-розвідувальна група була знищена повністю.

Читайте також: Начштабу "Фрайкора" Войцеховський: Прорив росіян до школи на Шевченка мав стати початком захоплення Харкова (ЧАСТИНА 1)

2 березня 2022 року російська ракета вдарила по ГУНП у Харкові, коли ви перебували в будівлі. Чи могли би ви розповісти, що відбувалося в той день?

- 2 березня у нас була нарада. На відміну від Служби безпеки, ми залишалися в Харкові і готували будівлю, в тому числі ГУНП, до кругової оборони з побудовою з того, що було під руками, фортифікаційних споруд, оборонних споруд. 2 березня дійсно було два ракетних удари. Перший прийшовся частково на будівлю економічного факультету університету імені Каразіна, яка стоїть поруч. Тоді ми вже відчули першу вибухову хвилю від цієї ракети. Повірте, досить серйозний був удар і руйнування всередині будівлі навіть просто від вибухової хвилі.

Тоді, до речі, я зрозумів, що таке професійність, професійність наших спецпідрозділів КОРД і "Схід", які фактично одразу сказали, що зараз буде другий удар. Це були "Іскандери", а "Іскандери" тоді ще літали завжди парами. Сказали, щоб ми швидко йшли в укриття. Секунд через 30 був другий удар. Дійсно, я опинився, не лише я, там велика кількість людей була, десь 15 чоловік, опинилися під завалами. Там є загиблі. Там дійсно біда. Ті люди, із якими ми 5 хвилин тому спілкувалися, це люди, які забезпечували, в тому числі, мій особисто спецзв’язок із президентом України, з урядом, із Офісом президента, загинули. Уся ця група загинула.

На мені після ракетного удару броньовані двері лежали, а людина намагалася (витягнути мене з-під них – ред.). Це був спецпризначинець з позивним "Халк", у нього кремезна статура, а він став на ці двері і тягне мене за руки. Я йому: "Встань із дверей, відпусти, я сам вилізу, уйди просто". Були такі випадки.

Потім я телефонував меру, щоб вимкнули воду. Там під завалами пил, дихати не можна, а тут іще вода йде 70+ градусів із системи опалення, а зверху вже полум’я, тому що розпочалася пожежа. Я зрозумів те, що наші підрозділи ДСНС приїжджають на місце досить швидко. Це, власне кажучи, врятувало нас.

Чому росіянам не вдалося взяти Харків?

- Скоординовані дії всіх Сил оборони, всіх абсолютно – і Національна поліції, і Збройні Сили, і вищих навчальні заклади Міністерства оборони. Усі, хто міг тримати в руках зброю, всі знали своє чітке місце, і кожен діяв на своїй ділянці роботи. Тоді ми реагували на виклики буквально щохвилинно, як то кажуть, спалах справа, спалах зліва.

Дійсно, розповідати можна багато, але кілька прикладів. Виставляємо ми блоки на Сумській біля ХАЗу, надходить сигнал, що вилетіли літаки та вертольоти з десантом і будуть сідати на злітно-посадковій смузі на ХАЗ, її потрібно знищити. А як її знищити, там метровий бетон? Це було неможливо зробити, жодна вибухівка, яка була у нас тоді в наявності, до таких би руйнувань не призвела. Ухвалювали рішення блокувати технікою, техніки немає, вирішили просто висипати пісок на злітно-посадкову смугу, це теж би затримало дії. Таких випадків було досить багато.

Паралельно телефонують: виявили диверсійно-розвідувальну групу у Центральному парку імені Горького. Там була кількість 18 людей. Був бій, їх заблокували і знищили. Після того виявляється десь на вулиці Університетській три людини, також бій. Таких історій досить велика кількість. По тоді ще Московському проспекту їдуть два ворожих танки, вони прорвалися з чугуївського напрямку, проникли через блокпост. Їдуть на їх знищення, виявили третій танк, але це був наш танк, у якого закінчилося пальне і він відступив, його ледь не знищили, із ризиком підходили, говорили паролі. Таких історій просто сотні.

Не вдалося захопити Харків, тому що наші Збройні Сили знають свою справу. Це просто головне. Наше завдання – сприяти їм у виконанні своєї роботи.

Скільки за рік було деокуповано населених пунктів у Харківській області? Скільки ще залишається під окупацією?

- У нас доходило до 40% території області, яка знаходилася під окупацією. Але тут різна ситуація. Наприклад, чи місто Чугуїв було під окупацією, чи ні? А вони там транзитом йшли, їм Чугуїв непотрібен був, вони одразу йшли на Харків. Чи смт Високий був під окупацією, чи ні? А там уже фактично були бої. Той самий Люботин, хоча вони заходили через нього і вже прострілювали Київську трасу. Історій таких велика кількість. Вони йшли клинами. Куди дійшли – дійшли, а далі їх просто знищували. Фактично, наші Збройні Сили стали по околицях міста Харкова. Залишалися лише два напрями – це Київська траса М-03 і траса на місто Дніпро. Уся інша територія була або "сірою зоною", або була під окупацією. Ми порахували, що 40% області було під окупацією точно. Зараз під окупацією залишається менше 2% - 29 населених пунктів.

Чи змінилася оборонна ситуація у кращий бік?

- Звичайно! Ми почали будувати оборону міста Харкова. Зробили її секторальною, чого не було зроблено до цього часу. Триешелоновану оборону міста Харкова. І далі по мірі деокупації, по мірі зміни лінії фронту ми відходили далі і будували далі. У нас зараз досить велика кількість завдань спільно із нашими військовими щодо побудови ефективних ліній і рубежів оборони Харківської області.

Є інформація, що росіянине не відмовилися від ідеї захопити Харківську область.

- Це правда. Вони все одно будуть намагатися це робити. Вони навіть можуть розуміти, що місто Харків їм не взяти. Однак все одно цих спроб вони не зупинять, щоб розтягнути лінію фронту.

Це якісь суїцидальні спроби.

- Вони так і роблять! Я наведу приклади, це розповідають наші військові, як росіяни наступають на Бахмуті і як вони наступають на нашому напрямку. Іде 5 танків. Це смертники, вони просто йдуть напряму. Їх знищує наша артилерія. Вони виявляють позиції нашої артилерії, зупиняються і починає працювати їхня артилерія. Працює-працює, далі зупиняється – і знову пішли інші 5 танків. Коли танки в них стали дефіцитом, з'явився "Вагнер", те саме вони роблять із "Вагнером": ідуть, поки уперлися, їх знищили, далі працює артилерія. Наступна хвиля. У них такі тактики, вони не рахують ані людей, ані техніку.

Так само і в Харківській області?

- Те саме абсолютно.

Читайте також: Заступник міністра оборони Ганна Маляр: Ми не повинні бути в ілюзіях через успіхи на Харківському напрямку

Генштаб останні дні дає інформацію про російські атаки на село Гряниківка поблизу Куп'янська. Таку саме тактику росіяни використовують і там?

- Там ідуть зараз досить жорсткі бойові дії. Зараз там досить важко.

Чи варто звідти евакуювати населення?

- Там населення вже немає. Там фактично вже населеного пункту немає. Там цього села немає.

Чи проводиться евакуація з небезпечних напрямків у Харківській області?

- Ми це робимо, однак, на жаль, люди не охоче виїжджають із тої самої Дворічної, не з села, а з смт. Ну, не хочуть виїжджати люди все одно. Але я не виключаю, що ми будемо робити навіть примусову евакуацію. Тому що ми життя наших людей ставимо на перше місце.

Чи за рік війни змінилося ставлення населення Харківської області до росіян і росії?

- Для мене важке питання. Тому що я ніколи не сприймав Харків проросійським. Ми можемо говорити довго про мову. Усе своє професійне життя я прожив у місті Харкові, усе своє професійне життя я спілкувався українською мовою. При тому, що вдома я спілкувався російською мовою. І це не заважало моїй сім'ї бути абсолютно проукраїнською. По-іншому і бути не могло. Я переконаний, що такими є більшість харків’ян. Тому про зміну настроїв, з моєї точки зору, некоректно говорити. З приводу різних територій Харківської області: можемо говорити про деякі настрої, але знову ж це робота, яку ще буде потрібно робити, аналізувати, це досить складна історія. Але я переконаний, що в Харківській області, ми Ізюм звільняли, Куп'янськ звільняли, Вовчанськ звільняли, є колаборанти, є прикрі випадки, коли вони у владі, на керівних посадах. І вони задавали тон для людей.

Наприклад, в Ізюмі керівник комунального підприємства був колаборантом. Він на нарадах, у колективі висловлював свої наративи. А люди все ж таки слухали керівника. Але коли починаєш спілкуватися з людьми, то немає такого, що "ми проросійські, ми чекаємо, у нас заховані прапори рф". Такого немає. Поодинокі випадки є. Це колабораціонізм або умисна державна зрада, і з цим потрібно боротися і досить жорстко.

Чи залишається небезпека того, що в Харківській області досі є приховані російські агенти?

- Я скажу так, що роботи для наших спецслужб, для Служби безпеки перш за все досить велика кількість наразі. Ця робота не на місяць, не на два, а на роки, повірте. Бо ті факти, які ми виявляли, ті гучні справи, зокрема, затримання державного зрадника, який працював у центрі Управління СБУ в Харківській області, фактично біля того самого пана Дудіна, це свідчить про те, що люди проникали сюди, умовно кажучи, роками або й десятками років. І їх потрібно ще виявляти і виявляти. Тому тут роботи досить велика кількість.

Чи є інформація про суму збитків від російського вторгнення в цілому по Харківській області?

- Якщо брати так, то десь ми вже нарахували близько 18 млрд доларів. Але ця цифра умовна, вона досить приблизна. Ця сума, включаючи місто. У нас 18 тисяч наразі зруйнованих або пошкоджених об’єктів. Це і вищі навчальні заклади, будинки, житлова інфраструктура тощо. Щоб порахувати вартість будівництва, потрібно зробити експертизу, потрібно зробити проектно-кошторисну документацію на відновлення, а це досить дорого.

Сьогодні (16 лютого – ред.) у нас була нарада з прем’єр-міністром. Нам було презентовано план швидкого відновлення, в тому числі Харківської області та міста Харкова. Це і житлова інфраструктура, і медична, і освітні напрямки, інші напрямки. Звичайно, усе одразу і на всіх територіях ми зробити не зможемо, тому що в нас ідуть бойові дії. Але до цього будемо вже приступати.

Чи є бажаючі допомогти Харківській області?

- Є. Велика кількість. Велика кількість країн. Ви знаєте, є фонд United24, інші фонди, які наповнюються. Міжнародні донори, партнери готові вкладати кошти. Міністерство, яке очолює пан Кубраков, розробляє зараз концепцію, як це буде відбуватися, тому що ми маємо уникнути будь-яких корупційних проявів, щоб це було прозоро перед нашими міжнародними партнерами, тому що це їхні кошти, і щоб це було ефективно і швидко на місцях, щоб люди максимально отримали ефект.

Паралельно з цим із сайту продажу зникла яхта "Кайзер" Олександра Ярославського, який обіцяв передати на відновлення Харкова 50 млн доларів. Можете це якось прокоментувати?

- Я можу сказати, що у перший тиждень війни я набрав Ярославського з проханням щодо допомоги нашим ЗСУ. Він відповів, що в нього такої можливості немає, паралельно із цим його фонди будуть надавати допомогу самостійно. Крапка. Я знаю, що якісь "швидкі" купували, передавали, але так, щоб глобально допомагали ЗСУ, принаймні мені такої інформації не надходило.

Читайте також: Капелан о. Максим Стрихар: У мене дуже негативні прогнози щодо суспільства

Ви звільнили керівників двох департаментів – Сергія Жукова та Петра Лашина. Чи можете пояснити причину? Чи є кандидати на ці посади? Чи слід очікувати наступних кадрових рішень у підрозділах Харківської ОВА?

- Із певними людьми ми готові працювати й далі, деякі люди відверто втомилися і хочуть щось змінити у житті, і їх можна зрозуміти. Усі звільнення відбуваються за згодою сторін. Так, дійсно, ми будемо шукати, уже кілька кандидатур є на їх заміну. Я скажу, це не останні звільнення в нас у адміністрації, які будуть найближчим часом.

Який рівень цих кадрових рішень? Це директори департаментів чи управлінь?

І керівники департаментів, і відділів, і керівники управлінь.

Заступників – ні?

- Щодо заступників наразі мова не йде.

Яка ситуація з економікою в Харківській області? Чи сильно "просів" регіон?

- Змінилася структура наповнення бюджету. Рівень виконання бюджету Харківської області – від 80% до 90%. Зараз уже будемо підсумовувати минулий рік, останні цифри від податкової надійдуть. Тому приблизно такі цифри. Але структура змінилася. Якщо ми раніше казали, що це різні підприємства працюють, то наразі можна сказати, що 80% підприємств промисловості у нас знаходиться у простої. Це досить серйозні цифри.

Бюджет формують переважно військові?

- Так.

Чи вдасться провести посівну, зважаючи на мінну небезпеку?

- Ми маємо виконати посівну на тих полях, де ми збирали врожай. Це ті райони, які фактично не зачепила війна. Ми заслуховуємо на наших апаратних нарадах, на радах оборони райони з відповідними доповідями голів міських військових адміністрацій і просто мерів, де ми не запроваджували військових адміністрацій. Заслуховуємо Харківський, або Чугуївський, або Куп'янський райони – проблеми одні, і, наприклад, Красногардський район. Різниця шалена. Тому там, де можливо, там ми зобов’язані забезпечити умови щодо посівної кампанії. Паралельно з цим уже зараз розробляємо програми щодо гуманітарного розмінування тих посівних площ, де не ведуться бойові дії, там, де ми можемо це провести. Аграрії вийдуть на ці площі.

Ми забезпечимо гуманітарне розмінування. Воно, звичайно ж, буде. Зараз ведеться розмова з партнерами, громадськими організаціями, бізнес-структурами в тому числі, які будуть погоджені, щоб працювати на території області. Зараз проводити розмінування заборонено. Не дозволяють навіть погодні умови.

І безпекова ситуація?

- Дивлячись, де. Якщо ми зараз чекаємо, умовно кажучи, можливого загострення на Золочівському напрямку, то який сенс там зараз іди і розміновувати поля! Це витрачені кошти, а це мільйони, це недешево.

Чи варто, на вашу думку, запроваджувати в Харкові міську військово-цивільну адміністрацію?

- Є чіткий алгоритм і показники для цього. Де ми запроваджували військові міські адміністрації? Там, де населений пункт був або під окупацією, або міська влада відсторонилася від виконання своїх обов’язків, або міська рада не виконує свої обов’язки, або є колабораціонізм чи державна зрада у вищих ешелонах влади того чи іншого населеного пункту. Тобто є певний алгоритм. І далі врешті-решт рішення приймає Офіс президента і президент.

Яким має бути після війни Харків?

- Як мінімум таким, яким він був раніше – найкомфортнішим містом для проживання, для навчання, для виховання дітей, для роботи в нашій країні.

Війна надовго?

- Ми живемо всі у стані очікування. Умовно кажучи, два-три тижні – і все пройде. Або два-три місяці. І це зрозуміло, це мало бути. Ми мали жити надією. Якби нам сказали у лютому 2022 року, що це на рік, настрої б у населення, повірте, були би зовсім інші, і ви про це знаєте. А якщо ми говоримо, що ми перемагаємо і ось ми вже на порозі, то, дійсно, так і має бути. Однак ми маємо жити сьогоднішнім днем навіть у таких умовах. Працювати, жити, намагатися виховувати своїх дітей, забезпечувати освіту для своїх дітей тощо. Тобто маємо жити поки що саме в таких умовах.

Читайте також: Офіцер Максим Сорокін: Росіяни відмовлялися вірити, що під Харковом їх штурмують добровольці, а не спецназ ГУР