Аеророзвідник 22 ОМБр "Рой": Мені мало згорілої Суджі, я хочу, щоб згоріла Москва

Більшість українців чули про дуже ефективні російські "Орлани" та розвідники Zala. Однак набагато менше в нас знають, що Сили оборони України також мають розвідувальне крило власної розробки – БПЛА Лелека-100". Це розвідник середньої дальності бригадного рівня. Крило має електродвигун, тому в польоті достатньо тихе. За допомогою цього безпілотника ведеться аеророзвідки та корегування артилерії, РСЗВ, картографування місцевості, передаються стрими на командні пункти.

"Лелека" перед запуском проходить передпольотну підготовку, далі – запуск із катапульти й дистанційне керування. За доброї погоди оператор БПЛА бачить укріплення, ворожу техніку та переміщення особового складу росіян. Військові кажуть, що з огляду на постійну розвідку, російський окупаційний контингент почав поводити себе набагато обережніше, щоб не стати мішенню. Ворог тепер воліє пересуватися вночі.

На Харківському напрямку розвідку тактичного рівня, в тому числі, веде взвод БПЛА "Лелека-100" 22-ї окремої механізованої бригади. Зовнішній пілот БПЛА "Лелека-100" із 22 ОМБр із позивним "Рой" в інтерв’ю виданню "Думка" розповів про російські укріплення в Бєлгородській області, про те, чи використовують окупанти техніку, про Курську операцію та ефективні знищення ворожих мостів і гелікоптера.

Ким ви були до повномасштабного вторгнення, чим займалися, яку маєте освіту?

- Я був архітектором, художником, дизайнером, працював у цій галузі.

Коли ви заступили на службу?

- 2022-й рік, лютий, обстріл мого міста. І ми з друзями пішли у військкомат. В Одесі.

Який бойовий досвід ви маєте?

- Миколаївська область – це на самому початку. Оборона Вознесенська. Це самий-самий початок, березень 2022-го року. Потім Миколаївська область, напрямок на Південноукраїнську АЕС. Потім разом із 110-ю бригадою були Новобахмутівка, Керамік, Авдіївка. Потім Донбас – 22 бригада. Штурм Кліщіївки, штурм Андріївки, оборона Кліщіївки, розвідка Бахмута. Потім Сумська область, кордон, трошки попрацювали на кордоні. Там прикордонники російські мали нас запам’ятати. Потім Курська операція від самого початку. І зараз Харківська область.

Де було найгарячіше за цей час?

- Я був кулеметником. Але так відбулося, що ми з хлопцями з власної ініціативи почали опановувати Mavic. І коли ми потрапили саме в бойові дії, то я вже працював пілотом, а ми з Сергієм працювали як мобільна група – скиди з Mavic. Тобто перші хороші рускі наші – це скиди з Mavic. І, звісно, там було мені найважче, бо це перший військовий досвід і безпосередня близькість до ворога. Коли ми кидали Ф-1, то це було десь 500-800 метрів до ворога. Але найепічніше, що я бачив, це Курськ, звісно.

Ви були там з самого початку, з серпня?

- Так. Ми супроводжували прорив кордону і ці всі дії. Там було досить цікаво і великі сили були задіяні.

Розкажіть про початок Курської операції та про розвідку території.

- Курська операція. Про те, що буде відбуватися, нас повідомили заздалегідь. Ми мали завдання дослідити територію ворога, створити аерофотозйомку, картографування місцевості, показати, де знаходяться ВОПи, РОПи, укріплення, концентрація техніки, особового складу тощо. Там техніки не дуже багато було. Ми спостерігали всі укріплення, спостерігали навчання особового складу, там було багато строковиків. Вони на полігоні виходили стріляти і таке інше. Пересування автомобілів, колісної техніки, нешвидке будування нових укріплень.

Коли там відбувся час "Ч", наші хлопці прорвали кордон, ми супроводжували ці дії, давали прямий репортаж під час штурму цих ВОПів. До речі, ми здивувалися, скільки під землею знаходиться людей. Бо на поверхні ми могли бачити відділення, з десяток. Але потім ми всі бачили ці кадри, мабуть, з сотнями полонених, яких із цих лабіринтів виводили.

"Рой" і БПЛА "Лелека-100"

Із цікавого було, коли ми, ідучи ешелоном 1000 метрів, побачили К-52, гелікоптер ворожий, передали координати в штаб, дали напрямок руху, його азимут і полетіли далі по своєму завданню. Десь годинки через півтори, коли ми давали стрим штурму ВОПів, там були активні дії, працювало дуже багато нашої техніки. Це "Страйкери", БМП і декілька танків, дуже багато "Хамерів" було.

Там хлопці вже увірвалися в окопи, йшов бій на короткій дистанції. Ми давали стрим цього всього і побачили, як К-52 йде на висоті десь метрів 50, димить дуже. Він упав, ми це зафільмували. Отримали завдання дати координати падіння. Підлетіли, там працював РЕБ противника, тому у нас переривалося трошки відео, але дали координати.

Тут прилетів ще один гелікоптер, який відстрілявся НУРС-ами по тому, що відбувається внизу, тобто і по своїх, і по наших хлопцях. Заклав крен і пішов, відстрілюючи пастки, пішов кружляти на тим, хто впав. Потім вже ми роздивлялися більш детальний відео. Штурман вибіг, він стріляв ракетою вверх, показував, де він знаходиться, махав руками, а пілот згорів. Він вибіг, ковпак відкрив, трохи проповз і "пригорюнився".

Наступного дня ми знімали, там вщент вигорів цей вертоліт, там труп лежав поруч. Хочеться вірити, що ми доклали своїх 5 копійок у знищення цього вертольотіка, бо потім ми за побіжною інформацією знали, що його перестріли наші хлопці та влетіли йому в двигун FPV-шкою.

Що стосується мостів, то так, ми коригували артилерію, давали стрим, коли розбирали мости в Коренєво, наприклад. Арта доволі влучно стріляла, великим калібром, потім ми літали на низькій висоті, знімали мости, давали оцінку пошкоджень.

І як?

- Непогано.

Пілот БПЛА "Лелека-100", 22 ОМБр

Пошкодили сильно?

- Пошкодили. Потім там залишилася одна смуга, яку противник сам мінував. Потім на цих мінах вони ж самі і підривалися. У них там коївся трохи хаос, вони і мародерили. Можна було побачити, як цивільний транспорт їздить, розмальований літерами Z і V. Тобто вони їх забирали в одних дворах і переставляли в інші двори. Потім підривалися на протитанкових мінах, які самі ж і встановлювали. Ми постійно давали інформацію, де ми побачили мінні загородження на дорогах. Тобто одного дня ми даємо інформацію, що за цими координатами мінний шлагбаум. У інший день ми летимо перевірити, а там уже підірвана російська машинка.

Як ви оцінюєте свій внесок в успішний прорив на Курщині?

- Звісно, якщо немає планування, то нічого не відбудеться. Якщо є ретельний план операції, операція все одно піде іншим шляхом. Якщо операцію взагалі не планувати, вона провалиться. Наш вклад: не буде розвідки, не буде плану. Ми один із екіпажів аеророзвідки. Тобто операція, планування операції, проведення операції – це залучення всіх шарів військового суспільства.

Ми відпрацювали свою роботу і відпрацювали її добре. Не втратили жодного борту на тому напрямку. Давали інформацію, літали кожен день без вихідних, спали по 4-5 годин на добу. І так із літа до осені. Потім, коли бригада виходила, ми ще супроводжували вихід. Аеророзвідка перша зайшла туди і останні ми звідти виходили. Я оцінюю дуже добре роботу нашого екіпажу. І взагалі взводу аеророзвідки.

Що стосується дій на території росії, то будь-який район відрізняється. Завжди це трохи по-іншому. Інші орієнтири, інший ландшафт місцевості, інший клімат, інша роза вітрів. Там доволі швидко міняється погода: може бути сонце, потім зірватися вітер. Тобто це було трохи інакше. Ну, і ворожа територія. Тобто ми ніколи до цього не літали через кордон, не враховуючи Суми. У нас завжди є ЛБЗ, лінія бойового зіткнення, тут – наші, там – ворог. Коли ти супроводжуєш армію в атаці, це зовсім інша історія. Ти летиш над селом, яке на мапі значиться захопленим, а там якась партизанщина, засідки, тобто територія нагадувала слоєний пиріг такий.

Була ситуація, коли ми вели розвідку на максимальний відстані на десятки кілометрів, і там були наші хлопці, які вели бойові дії, а в той же час прилітав по нам міномет, бо ворог заходив прямо під самий кордон. Тобто було незвично, було складно, важко і навіть у цьому бусі доводилося сидіти в бронежилеті. І це не зважаючи на те, що ми далеко літаємо.

Позивний "Рой", 22 ОМБр

Що, на мій погляд, дуже важливо – це психологічна складова. Треба було бачити цих хлопців, танкістів, піхоту. Те піднесення, яке вони відчували, ідучи в бій на території ворога. Це дуже-дуже важливо, на мій погляд. Треба виховувати військо на перемогах. І коли горіла Суджа, це зовсім інше, ніж коли горів Бахмут, я вас запевняю.

Шкода худобу. Бо там корови, коні. Ти бачиш, що поле усіяно клаптиками яскравими. Зумишся, бачиш, що це побиті корови.

Мирняк їхній не шкода взагалі. Я не думав, що я, людина мистецтва, архітектор, художник, колись скажу таку річ, що мені не шкода вбитих цивільних. Чому мені не шкода? Бо була Буча, були відосики з відрізаними головами моїх побратимів, бо у Кріщіївці помирав мій побратим "Донбас", який 2 доби в рацію храпів "води, води", а його забрати не могли, і він на сонцепьоку так і вмер. Хто це приніс сюди? Чи цивільні ніяк до цього не причетні? І те, що я відчуваю, що мені мало згорілої Суджі, я хочу, щоб згоріла Москва. Я архітектор, який багато разів бував у Москві. Я хочу, щоб усі пам'ятки архітектури згоріли. Чому? Це вони зі мною зробили. Це не я так перетворився по своїй волі. І за це я їх теж ненавиджу. За ці зміни в собі самому.

Про Харківську область. Що роблять росіяни зі свого боку кордону? Вони тримають оборону, вони готуються, перегруповуються? Що вони там роблять з тактичної точки зору?

- По-перше, вони укріплюються. Вони постійно це роблять. Ми літаємо в глибину, вони постійно укріплюють всі свої напрямки. Вони вкладають дуже великі кошти в це. Те, що ми бачимо, це укріплення. Тобто вони готуються до можливих різних подій, наскільки я розумію. Я не можу сказати, що в них в голові і що вони там планують робити. Буде недоречно, якщо я буду, не маючи військової вищої освіти, казати свої думки.

Вони окопи і бліндажі будують в промислових масштабах, скажімо так. Застосовуючи будівельну техніку. Я вже казав, що я був архітектором. І це дійсно такий масштабний і професійний підхід. Коли працюють екскаватори, грейдери, бульдозери. Очевидно, що працюють цивільні будівельні бригади. Стоять вагончики, приїздить кухня, яка годує бригади будівельників тощо.

БПЛА "Лелека-100", 22 ОМБр

Наскільки глибока їхня лінія оборони, з того, що ви бачите?

- Вона йде далі, більше 50 км.

Глибше, ніж 50 кілометрів?

- Так. Вона ешелонована.

Можна сказати, що вони набудували до Бєлгорода і навіть в якихось місцях вище?

- Я не можу гарантувати, але якщо логічно подумати, то так, звісно.

Вони теж ведуть розвідку проти нас?

- Звісно.

У них теж багато крил і, по-моєму, більше, ніж у нас.

- Не володію цифрою, але вони постійно літають.

Чи можна їхні крила збивати і наскільки це ефективно можна робити?

- Звісно, що можна збивати і збивають. Зараз FPV, так. До цього ППО наша непогано працювала. Починаючи зі ствольної зенітної артилерії, закінчуючи переносними комплексами, ракетними комплексами. Ми це спостерігали постійно і на Донбасі.

Справа в тому, що в них безпілотники трохи більші за наші. Це дозволяє їм триматися в повітрі з більшим вітром. Але в той же час у них, просто кажучи, легше влучити. Я сам спостерігав, як збивають "Орлан", як збивають "Залу". Просто "Стрілою" старою радянською. Нічого такого в цьому дивного немає . Це такий самий літачок, тільки трохи менший.

Наскільки є перспективним розвиток безпілотної авіації в цілому? Що може замінити безпілотник?

- На мій погляд, я в цьому трохи знаюся, на відміну від стратегії ведення війни. Це – майбутнє. Тому що це звільняє багато людей від необхідності переходити лінію фронту для того, щоб вести розвідку. Це убезпечує людей, тому що втратити безпілотник, навіть дуже дорогий, це не те саме, що втратити людей. Ну і ефективність. Тобто для того, щоб оглянути будь-який квадрат, достатньо підняти безпілотник і в прямому ефірі показати всім, хто може до цього долучитися. У нас це працює ешелоновано. Якщо ми побачили щось цікаве, це дивляться в Києві.

Пілот БПЛА "Лелека-100", 22 ОМБр

Тобто в Україні побудована система передачі інформації з безпілотників таким чином, що все це стікається, як піраміда, наверх. Тобто літають тисячі безпілотників, які дають трансляцію постійно. Ми бачимо трансляції тільки на своєму напрямку. Коли йдуть якісь ефективні дії, то це десятки трансляцій. Є оперативні чергові, які вичленовують цікаву інформацію, перемикають її далі, далі, далі. Тобто командування бачить найцікавіші якісь моменти.

Це створює обізнаність на лінії фронту. Причому це інформація, яка поступає миттєво, у прямому ефірі. У нас перша в історії війна, яка відбувається в прямому ефірі. Не треба чекати зведення з військ, не треба чекати, поки приїде посильний з картою, на якої надруковано щось. Тобто це майбутнє. І звісно, засоби протидії теж удосконалюються.

Українці останнім часом переконані, що в росіян немає бронетехніки. Що ви бачите на Харківському напрямку?

- Дуже мало техніки на цьому напрямку. Майже нема.

Вони її перекинули і задіяли на інших напрямках? Чи, можливо, відвели вглиб, тому що її тут швидко виявляють і знищують?

- Техніку підтягують і концентрують, коли збираються вести наступальні дії. Зараз ми їх не бачимо. Я вже казав, що ми літаємо на середню дальність. Її мало, якщо вона підтягується, вона відпрацьовує і швидко відходить назад, бо дійсно може бути швидко знищена.

Яка це техніка в основному? Танки чи БМП-3, БМП-1, МТЛБ?

- Найбільше це автотранспорт, що буксирує гармати. Здебільшого. Є гусенична техніка, але вона здебільшого пересувається вночі, вдень вони ховають її в капонірах критих. Тобто великої концентрації ми не спостерігаємо. Але вона є.

Наскільки багато ви бачите особового складу ворога?

- Ми бачимо не людей, ми бачимо укріплення, про які я казав, і вони ж не пусті.

Питання технічного плану. Куди має розвиватися безпілотна авіація? Чого вам треба?

- Ми постійно шуткуємо, що не вистачає кнопки "вогонь" на "Лелеці".

Щоб можна було робити скид?

- Ні, скидати – це минулий вік, рік, минуле сторіччя. Потрібно літати далі і мати засоби ураження. Бо доволі часто відбувається таке, що ми бачимо техніку противника, не на цьому напрямку, таке раніше було, але брак снарядів, немає "Хаймарсів" на цьому напрямку, дотягнутися на 40 км ніхто не може. А ми літаємо над умовною якоюсь "Мстою" або над танчиком і нічого не можемо зробити. Тому потрібні засоби ураження. І, наскільки я знаю, це розвивається.

Хто навпроти стоїть зараз?

- Я знаю, що "Ахмат-чай" постійно ставлять навпроти 22 бригади. Але це ж знову сарафанне солдатське радіо. Це може бути неправда.

Пілот БПЛА "Лелека-100", 22 ОМБр

Спостерігали ж їх зверху. Як би ви характеризували підрозділи "Ахмат"?

- Такі самі люди з м'яса та кісток. Поки що живі.

Чим ви займалися в цивільному житті?

- Я архітектор, у мене була своя студія. Я 25 років майже пропрацював архітектором. Я будував будинки, робив дизайн інтер'єрів і малював графіку. Нічого особливого. Просто був архітектором-художником. Малював графіку, акварель, масло, мастихін, пензель. Малював друзів, малював футуристичні пейзажі в майбутньому. Зараз малюю війну, те, що бачу.

Як ви зважилися спокійно піти на війну?

- Не спокійно. Я людина комфорту завжди була. Коли друзі мої пропонували піти десь у похід у Карпати, спати в наметах, я казав, що ні. Ну, хлопці, я без душа там стільки днів. Але потім щось змінилося так миттєво. І це був якийсь такий посил зсередини, коли ми пішли в той військкомат з хлопцями, з друзями.

Я гадаю, що якби я розумів, що на мене очікує, я б, мабуть, не наважився, але я досі не пошкодував, що я так зробив. Звісно, з душем, туалетом і навіть зі спальними місцями бувають варіанти, але хтось має це робити. Технології змінюються, люди не змінюються. Люди постійно воювали. Люди постійно ділилися на тих, хто носить зброю, на тих, хто їм допомагає, і на тих, хто тікає. Мені завжди здавалося, що я дуже мирна людина, гречкосій такий, а виявилося, що ні. Моя дружина сказала, що вона не здивована. Я здивований своїм вчинком був. А вона сказала, що не здивована, що в мене твердий, складний характер. Це як у О'Генрі: те, що всередині нас, обирає дорогу. Так сталося, і я не шкодую про це. Хоча складно, це все складно. Третій рік уже.

Читайте також: Начальник Харківської ОВА Олег Синєгубов: У перемир'я не вірю, а у справедливий мир вірю. Це різні речі