Відважна переселенка з Луганська разом зі своїм хлопцем, попри всі страхи та застороги, відкрила у прифронтовому Харкові власний бізнес. Тепер у затишному приміщенні в районі Нових Будинків місцеві мешканці купують "з собою" смачну каву та свіжі роли.

Вдруге тікати від війни не бачила сенсу

До 2014 року Марина разом із батьками жила в Луганську. Початок російського вторгнення застав дівчину вдома. Родина довго не наважувалася кинути житло і виїхати з небезпечного міста, але в 2015 батьки ризикнули перебратися в підконтрольне Україні Рубіжне, а іще через рік Марина поїхала до Харкова навчатися в ХНЕУ.

"Ще в Луганську ми з батьками частенько ходили в "Дім кави", і коли я в Харкові побачила такий же заклад, почала його відвідувати, а згодом влаштувалася туди працювати баристою", - розповідає Марина.

Упродовж 4 років дівчина встигла попрацювати в усіх точках продажу кави мережі цього закладу і навіть отримала "бронзу" на змаганнях серед барист, у яких брали участь кавовари з шести областей України.

Коли у лютому 2022 року росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, Марина відразу вирішила, що з Харкова нікуди не поїде.

"Не бачила сенсу вдруге тікати від війни. Мені вже не було так страшно, як у 2014 році в Луганську. Так, я, як і всі, ховалася від обстрілів у підвалі, але їхати з міста, що стало рідним, точно вже не планувала", - розповідає дівчина.

Разом із тим, Марина залишилася без роботи, те ж саме сталося і з її коханим. "Потрібно було заробляти на життя і ми з Ромою вирішили самостійно зайнятися тим, що раніше робили, як наймані працівники. Спочатку наважилися у приміщенні, де Роман до початку війни готував для замовників здорову їжу, виробляти суші та роли "to go", а через 2 місяці відкрили ще й кав’ярню. Каву, як і їжу, у нас можна замовити із собою", - ділиться господарка кав’ярні.

Кав'ярня Марини Гребенькової / Фото: Марини Гребенькової

Починати власну справу було страшно

Назву своєму закладу пара вибирала довго: потрібно було вигадати таку, щоб не повторитися ні за ким у Харкові, а то й Україні.

"Ми довго перечитували назви місцевих закладів, потім перейшли до закордонних. Назви хотілося лаконічної. Зупинилися на "Hello, sushi". Коли мова зайшла ще й про кав’ярню, було вже простіше, адже бізнес сімейний, тож і назви мали перекликатися, відтак вирішили назватися "Hello, coffee"", - розповідає Марина.

Працюють кохані лише удвох. Роман готує суші, Марина відповідальна за напої.

"У нас в меню не лише кава, готую чай та какао. Зараз, коли стало холодніше, плануємо додати до асортименту ще й алкогольний та безалкогольний глінтвейн. Ще до кави пропонуємо солодощі. Улітку це були мафіни, випічка, печиво і люди ласували ними разом з еспрессо чи американо, стоячи за столиком на майданчику біля кав’ярні. Зараз стало прохолодно, тож таких відвідувачів немає і асортимент солодощів довелося змінити – ввести до меню такі, щоб гість міг забрати із собою разом із кавою та з’їсти "на ходу".

Починати свою справу та ще й під час війни було й справді страшно. Господарка кав’ярні говорить, ризик був чималий, адже нікому не відомий новий заклад у напівпорожньому місті та ще й у спальному районі міг не вижити.

"Допомогло, мабуть, те, що в нашому районі не так "гучно", як на Салтівці чи Холодній Горі. Окрім того, дуже вдале розташування приміщення: це досить затишний закуток, де влітку було не спекотно у затінку дерев. Робочий день спланували так, щоб встигати зачинитися до початку комендантської години, а оскільки працюємо "to go", то зовсім не доводиться підлаштовуватися під сирени та відбій тривоги, - пояснює дівчина. – Найтяжчими були перші два тижні роботи. Багато хвилювалися через відсутність відвідувачів. Людей і справді було мало. Кав’ярня запрацювала 1 липня. У спеку харків'яни купували радше пиво, ніж каву. Окрім того, містян у мікрорайоні було зовсім мало. Харків обстрілювали щодня, тож люди виїжджали у безпечніші місця. Ще один нюанс: оскільки ми працювали "на себе", то й ставлення до гостей стало іншим, відповідальнішим. Хотілося догодити кожному, хто зайшов, щоб людина повернулася до нас, ще й друзям порекомендувала. За усі роки, що працювала баристою, не хвилювалася так, як тоді. Я ж точно знаю, що навіть по найсмачнішу каву людина не прийде вдруге, якщо їй щось не сподобалося під час покупки".

Кав'ярня запрацювала у липні / Фото: Марини Гребенькової

Місцевим мешканцям нова кав'ярня сподобалася

На сьогодні Марина вже чітко усвідомлює цільову аудиторію свого закладу.

"Здебільшого молодь, до 45 років. Зранку у нас переважно гості, які заїжджають на авто купити собі кави по дорозі на роботу. Вдень затишшя. Увечорі заходять люди, які гуляють з собаками та дітьми. Уже не один з гостей говорив, що у нас йому подобається, бо "по-домашньому". Звісно, кожен вкладає якісь свої емоції у ці слова, але кажуть їх частенько. Я ж, звісно, стараюся, щоб і справді так було. Частенько доводиться працювати ще й "психологом", бо люди, доки чекають каву, жаліються на життя, їх треба підтримувати. Стиль кав’ярні мінімалістичний: нічого зайвого, чисто і просто. Взагалі мені хотілося б, щоб ходити до нас по каву у місцевих мешканців стало традицією. Вийшов на прогулянку – купив каву, біжиш на роботу – взяв порцію з собою", - ділиться Марина.

Проблем з покупкою необхідних для бізнесу продуктів у молодої бізнесвуменки не виникло. Дівчина говорить, звісно, багато постачальників, яких вона знала з часів роботи баристою, з міста виїхало. Від самого початку їй довелося замовляти каву у Києві: брала ту, що звикла пити вдома. Добре, що пошта неподалік, щоб посилки отримувати. Згодом одна з гостей запропонувала до співробітництва свого родича.

"Чоловік прийшов, розповів, яка в нього кава, як він її смажить. Ми обговорили всі нюанси, і тепер я беру зерна лише у нього, а гостям цей напій також подобається", - говорить Марина.

Марина Гребенькова / Фото: Марини Гребенькової

Надалі - лише розвиток

Планів з розвитку сімейного бізнесу у Марини чимало. Дівчина навіть писала бізнеспроект, щоб отримати державний грант на розвиток своєї справи, але поки що не склалося.

"У гранті мені відмовили. Річ у тому, що Харків – прифронтове місто. Інвестори не поспішають вкладати гроші у те, що може бути за секунду зруйноване росіянами, - говорить господарка кав’ярні. – Сподіваюся, згодом ситуація зміниться на краще. Я чітко знаю, що саме хочу робити. Перший крок – купити ще один млинок, щоб молоти каву. За технологією кожен сорт потрібно подрібнювати на окремому обладнанні. У мене млинок один, тож і варити гостям можу лише один сорт. Водночас я почала продавати не лише напій, а й мелені зерна. Людина може спробувати каву у нас і, якщо вона подобається, то купити змелені зерна, щоб варити напій вдома. Добре було б, якби у покупців були на вибір різні сорти кави. Окрім того, з весни потрібно обладнати літній майданчик, щоб люди могли випити каву не лише "to go". Я вже обрала необхідні меблі у профільних крамницях і навесні спробую обладнати затишний майданчик, тим більше, що місце для цього є".

Дівчина говорить, зупинятися на досягнутому не планує.

"Наважитися відкрити кав’ярню було важко, а зараз я точно знаю, що робитиму далі. Війна додала мені рішучості й тепер потрібно просто йти своїм власним шляхом", - говорить Марина.

Фото: Марини Гребенькової

Читайте також: Тепло в кишені: Як у Харкові виготовляють крихітні "обігрівачі" для бійців ЗСУ