"Прийом з 90-х". Як кримінальний термін повернувся в обіг людей у Харкові

Із "бусифікацією" все ясно. Цей неологізм описує примусову мобілізацію, коли співробітники ТЦК насильно відвозять чоловіків у мікроавтобусах – "бусах". Неологізм – це слово, словосполучення або нове значення вже існуючого слова, що нещодавно з'явилося в мові. Неологізми виникають для позначення нових предметів, понять, технологій.

Якось непомітно, але цілком природно до нашої мови увійшли, точніше повернулися, досить побиті старі слова та вирази. І, що показово, ці слова повернулися прямо зі словника блатного жаргону, перетворившись на популярні метафори, що описують конфлікти і непрості відносини, як правило, з представниками ТЦК і поліції.

"У розшуку", "на лижах", "шмонати", "підірвати", "відірватися", "відпетляти", "зіскочити", "відмазатися". Подібні блатні жаргонізми використовують у повсякденному розмовному мовленні цілком законослухняні громадяни, які навіть близько не підходили до криміналу. І найчастіше громадяни вживають у спілкуванні термін "прийом", "мене прийняли", яке зараз однозначно означає затримання, можливо, жорстке, з подальшою безповоротною доставкою до військкомату.

В "академічному" блатному мовленні є маса термінів для позначення затримання та арешту. "Звинтили", "гвинторіз", "палево", "визначитися до господаря", "запакували", "ляснули".

Але "прийом" – це не класичний блатний жаргон, а вираз із 1990-х, який став для певної категорії громадян символом тих часів. У "лихі" 90-ті прийом – це не якась процесуальна дія з метою встановлення законності, з відповідними юридичними наслідками. "Прийом" тоді – це дуже своєрідний метод взаємодії влади (міліції, спецслужб) з громадянами, які через особливості своєї діяльності не могли оскаржувати ні саме затримання – "прийом", ні заподіяну матеріальну чи фізичну шкоду. До таких громадян належали не лише представники криміналу, а й звичайнісінькі громадяни, які не вірили у верховенство закону та права.

Ось деякі реальні "прийоми" із дев'яностих.

"Прийом" на похороні

У грудні 1996 року помер Вася Корж (Олександр Кочев) – один із найавторитетніших злодіїв у законі на той час. Незважаючи на те, що Вася Корж давно відійшов від справ і не брав активної участі у кримінальному житті, авторитет його був незаперечним. Корж не був уродженцем Харкова, але після останнього терміну обрав для проживання наше місто.

На похорон злодія у законі з'їхалися близько трьох десятків кримінальних авторитетів із усього колишнього Союзу. Для злодія у законі похорон – це також частина кримінальної кар'єри, остання. Не поїхав лише сумський авторитет "Льора", заявивши, що "Харків – мусорське місто, буде прийом". Трохи пізніше якимсь незрозумілим чином його слова потрапили до газет. Тоді вперше звичайні громадяни почули про "прийом".

Після похорону було заплановано поминки в одному з харківських ресторанів, але одразу після виходу з цвинтаря всіх авторитетів затримали. А точніше "прийняли", бо пред'явити кримінальним босам не було чого. Усіх відвезли до міського управління, і потім упродовж трьох годин їм читали кримінальний кодекс. Мета "прийому", за коментарями міліцейських начальників, "показати, хто в місті господар" і що "влада криміналу не безмежна". Через три години читання КК злодіїв відпустили, за винятком трьох: два авторитети мали з собою наркотики, а один – пістолет. Звичайно, про жодні поминки і ресторан ніхто вже не думав, всі поспішно роз'їхалися по домівках. Через добу поїхали й ті, хто мав із собою "кримінал" у вигляді наркотиків та зброї.

"Прийом" за п'ятдесят тисяч

Історія цього "прийому", як з'ясувалося пізніше, розпочалася у 1994 році з візиту успішного харківського підприємця до кабінету високого міліцейського начальника. Підприємець за радянських часів був директором одного з відомих харківських заводів, а після 1991 року якимсь дивом став власником цього заводу. Прийшов він, звісно, не на "загальних підставах" – із високопоставленим міліціонером знайшлися спільні знайомі.

Харківський бізнесмен поскаржився на те, що на нього "наїхали бандити" і вимагають боргу, що не існує, у розмірі п'ятдесят тисяч доларів. Про те, що колишній директор мав з цими бандитами певні ділові відносини і не раз звертався до них для вирішення специфічних слизьких питань, він промовчав. Міліцейський начальник сказав, що допоможе, а на запитання, скільки це буде коштувати, відповів: "З вас нічого. Ми з них своє візьмемо".

У придорожньому кафе на київській трасі, на межі міста, три харківські кримінальні авторитети чекали на власника заводу з п'ятдесятьма тисячами доларів. "Буржник" запізнювався. У кафе в цей час було багато відвідувачів, бандити на відкритому майданчику під парасолькою вже доїдали шашлик, коли з траси на парковку кафе різко повернув мікроавтобус. З буса швидко та злагоджено десантувалися шестеро бійців ОМОНу в масках та повній бойовій викладці, у бронежилетах та з автоматами. Почався "прийом".

Далі все за схемою: "Лежати! Працює ОМОН!".

Такий клич у ті часи для криміналітету означав лише одне – без розмов і якнайшвидше лягти на живіт і зімкнути руки на потилиці. Законослухняні ж громадяни таких навичок не мали. Тож упродовж хвилини на підлозі лежали всі відвідувачі, ось тільки не всі лягли самі, деяким "прилетіло в голову". У двох чоловіків були розсічення на обличчі, і була кров. А один із гостей, який надто забарився, ще й намагався щось сказати, отримав прикладом автомата в область попереку, і отримав розрив нирки. Приблизно за тридцять секунд авторитетам одягли наручники і заштовхали в той же мікроавтобус, заскочили самі і різко стартували. Відвідувачі почали вставати, хто міг, лише за п'ять хвилин…

Здирників повезли не в СІЗО, і не до ізолятора тимчасового тримання, і навіть не до найближчого райвідділу. Їх доставили на базу загону міліції особливого призначення, де на них уже чекав той самий "міліцейський авторитет". Домовилися швидко. Власник заводу, який "потерпів", був змушений продати бізнес, бійці ОМОНу отримали премії. Як "розійшлися" харківські авторитети та міліцейське начальство, невідомо, але, напевно, на користь міліції.

Постраждалі при прийомі в кафе лікувалися за свій рахунок.

Наймасовіший "прийом"

На початку 1990-х наш Південний вокзал і привокзальна територія були суцільним "вуличним" казино. З ранку до вечора тут "крутили наперстки", "кидали три карти", "розігрували лотереї". Загальна кількість вокзальних "лохоторонщиків" могла сягати 50-60 осіб. І почувалися вони на цій території цілком комфортно. "Прийоми", звичайно, були, але тільки в "профілактичних цілях", для звітності.

За цю територію відповідав Лінійний відділ міліції та Ленінський райвідділ Харкова. Як правило, після прийомів з цих відділів відпускали через пару годин, зрідка могли протримати до ранку, до наступної зміни. Могли провести "бесіду" із застосуванням заходів фізичного впливу, але без серйозних наслідків – адже з "лохотронників" харчувалися всі.

Влітку 1992 року близько 10:00 на привокзальну площу заїхав автобус. Ще один автобус став із боку трамвайного кола. У кожному було по двадцять екіпірованих міліціонерів у формі з міського та обласного управління. Ще близько десяти оперативних працівників розосередилися по довколишніх дворах. Близько 10:30 розпочався "прийом". Міліціонери пішли одночасно з двох сторін – з Привокзальної площі та від вулиці Котляра, тоді Червоноармійської.

Приймали всіх, у тому числі й пересічних перехожих. За відпрацьованим маршрутом багато хто з ігрових намагався втекти у дворах навпроти вокзалу, але там їх приймали "тихарі", міліціонери в цивільному. За підсумками приблизно за півгодини до автобусів утрамбували близько тридцяти людей. Ні до, ні після на вокзалі не було прийому з такою кількістю затриманих. Навіть з урахуванням того, що п'ятеро людей в автобусах виявилися звичайними пасажирами, які ходили в очікуванні свого поїзда.

Після всіх відвезли до міської управи. На цей раз "виховували" серйозно, але підхід був різний. Когось просто проходили кілька разів палицею по спині, когось реально ламали. За підсумками всіх відпустили того ж дня. У когось були синці, у когось забій грудної клітки, хтось кульгав. Але найбільше дісталося молодому парубку на прізвисько "Джонні", у нього було зламано два ребра.

Вся ця "спецоперація" цілком могла виглядати, як спроба позбутися "лохотронщиків" на харківському вокзалі, адже "вокзал – це ворота міста", як тоді говорили про наш Південний вокзал.

Реальна причина цього масового заходу виявилася не такою пафосною. Напередодні дружина великого харківського міліцейського чину приїхала з півдня, з відпустки, і мимохідь програлася у "наперстки". Можливо, цей програш і лишився б непоміченим – і сума була помірна, а для сімейного бюджету тодішнього старшого офіцера міліції взагалі несуттєва. Але тільки після того, як ця засмагла і відпочила "тітка" програлася, почала вона сильно кричати, погрожувати чоловіком і навіть полізла битися. В результаті її досить неприємно образили і трохи "поштовхали". А вже наступного ранку вокзальні аферисти отримали відплату.

Останнім часом несміливо, але все частіше в ЗМІ ставлять питання, чи не загрожує нам повернення в "лихі 90-ті". Питання відкрите, час покаже. Але ось "прийом" із 90-х уже повернувся. Разом із специфічними взаємовідносинами між громадянами та владою. За бажання можна побачити схожість між "прийомами" з минулого та нинішніми. Схожість у цілях, методах і наслідках.

Читайте також: Легенди Харкова. "Дядько Боря" – найбагатша людина в історії міста