Трагічні долі харківських кримінальних авторитетів
Забуті харківські "кримінальні генерали", які мали реальну владу не лише у кримінальному світі. Від їхніх рішень колись залежали життя та матеріальне благополуччя інших людей. Вони витрачали у ресторанах та казино величезні суми та їздили на дорогих авто.
Тарас "Гриня", (Тарас "Холодногорський")
Тарас "Гриня", за іронією долі, повний тезка Кобзаря – Тарас Григорович Шевченко – у віці 30 років уже відбув два терміни. Перший строк отримав у 16 рокыв, узявши всю провину на себе, тим самим "відмазавши" своїх спільників і заробивши чималий авторитет.
Під час другої відсидки авторитет Тараса зріс ще більше, і 1992 року він повернувся до рідного Харкова у статусі "положенця".
"Положенець" – це представник вищої ланки у кримінальній ієрархії. "Положенцеві" делегують усі права та обов'язки чинного "злодія в законі". Він має право приймати рішення від імені "злодіїв у законі", керувати та підтримувати порядок на певній території або у сфері діяльності та діяти від імені "злодія в законі".
У 1992-1994 роках вплив "Грині" на кримінальну діяльність у Харкові був величезний. Мав тісні зв'язки із Залютинською ОЗГ, контролював авторинок та "чорних" заправників.
1995 року Тарас пересувався містом на розкішному навіть за наших часів BMW 735, яке належало за документами якомусь необережному банкіру. "Гриня" має чудові перспективи у кримінальній вертикалі влади, йому пророкують статус "злодія в законі" та повний контроль над Харковом. Але Тарас має проблему з наркотиками. Криза настає до 1995 року. Він на жорсткій ін'єкційній "системі", колеться по кілька разів на день, дози "кінські". Авторитет падає, його все рідше залучають до вирішення суперечок, питання у місті вже воліють вирішувати без нього. Вся діяльність Тараса зводиться до добування наркотиків. Через це він часто впрягається в неохайні "за поняттями" справи.
Помер Тарас Гриня восени 1996 року. Офіційна версія – туберкульоз. На скромному похороні – лише найближчі. Показово, що близький соратник "Гріні", лідер Залютинських "Мітруша", навіть не приїхав на похорон.
На місці поховання на 8 міському цвинтарі звичайний могильний пам'ятник, на даний момент майже покинутий.
Юра "Білий"
Наприкінці 80-х – на початку 90-х Юра "Білий" - це незаперечний авторитет для базарних та вокзальних аферистів. Не дивлячись на нетипову для професійного шахрая зовнішність – яскравий альбінос, біле волосся та шкіра, за що й отримав таку прізвисько "Білий" - був видатним шахраєм, мав три чи чотири судимості, і всі лише за шахрайство. Вважався шахраєм всесоюзного масштабу.
Про шахрайські комбінації Юри "Білого" вже тоді ходили легенди. Розповідали, як у 70-х він зумів продати один і той самий автомобіль ГАЗ-24 "Волга" тричі за один день, причому без відома господаря – машина була чужа. А ще що саме "Білий" міг на спір підійти до будь-якого незнайомця і "зайняти" у нього певну суму, і все це за п'ять хвилин. І ще говорили, що після завершення особливо щасливих комбінацій міг на всю ніч зняти цілий ресторан з кухарями офіціантами та повіями.
З середини 90-х "Білий" став дедалі рідше з'являтися на вокзалі, було йому вже далеко за шістдесят, сім'ї, як і житла, у нього не було, знімав частину будинку десь на Баварії. А 1997 року його почали помічати в їдальні для незаможних, що поряд із вокзалом. За чутками, помер "Білий" 2000 року в будинку для людей похилого віку. Місце поховання невідоме.
Саша Алтухов "Алтух"
"Алтух" злетів наприкінці 80-х – на початку 90-х від спортсмена, не дуже успішного боксера, до одного з найвпливовіших кримінальних лідерів міста.
Як і багато "авторитетів" на той час, Сашко починав із боксу. Тренуватися почав у 12 років, і робив успіхи. Але призові місця брав рідко, хоч мав для успіху серйозні задатки. Відрізнявся феноменальною стійкістю до ударів, що компенсувало його слабкий захист. Мав коротку потужну шию, сильні ноги, корпус та плечі, удари буквально "вбирав" і переносив через все тіло. Так само був психологічно стійкий у бою, напористий. Займався рекетом, кришував деяких комерсантів. На піку своєї популярності, наприкінці 80-х, у ресторані "Івушка", де "Алтух" мав щось на кшталт штаб-квартири, у сейфі в кабінеті директора він зберігав 150 тисяч радянських рублів. Казкова сума для тих часів.
1990-го року під час чергового "наїзду" на "комерса", не розрахував сил і завдав "тяжких тілесних ушкоджень" досить впливовому бізнесменові. На суді за результатом судово-психіатричної експертизи був визнаний неосудним і відправлений на примусове лікування до спецлікарні у Дніпропетровську.
"Українську психіатричну лікарню зі строгим наглядом" у місті Дніпропетровськ, яку у кримінальному середовищі називали просто "Дніпро", боялися найзапекліші карні злочинці. Говорили, що страшнішого місця немає у всьому Союзі. Досвідчені карні злочинці, навіть маючи можливість "закосити на дурку", воліли виїхати в будь-яке місце ув'язнення, тільки "не на Дніпро".
Це місце було відомо звірячими знущаннями санітарів та "лікуванням" високими дозами нейролептиків, які викликали важкі фізичні та неврологічні побічні ефекти.
Через два роки до Харкова повернувся вже зовсім інший "Алтух". Невідомо, чи були в нього реальні проблеми з головою, пов'язані з боксом, чи це були наслідки перебування у спецлікарні, але "Алтух" скотився до рівня міського дурня, але до нього, як і раніше, ставилися з побоюванням – фізичне здоров'я та навички бійця ще залишалися.
Спочатку він на залишках колишнього авторитету ще якось заробляв по-старому, але поступово його перестали сприймати всерйоз. Іноді він просто жебракував, випрошуючи гроші у знайомих "купонщиків", і регулярно потрапляв на Сабурову дачу в буйне відділення.
1999 року "Алтух" потрапив до Харківського СІЗО, де за три місяці помер. Очевидець, який знаходився в цьому місці одночасно з "Алтухом", розповідав, що там він остаточно збожеволів. Його постійно тримали "на підвалі" і регулярно били – він кричав, ходив під себе і мазав своїми екскрементами себе та стіни камери.
Його тіло не було затребуване родичами – у нього їх не було. Похований за рахунок держави на одному із міських цвинтарів.
"Циркач"
Забутий харківський авторитет, вибивала, "фахівець із проблемних заборгованостей". Колись реально виступав у цирку як силовий атлет, мав неймовірну фізичну силу.
Завдяки своїм здібностям та видатному зовнішньому вигляду залучався різними сторонами до вирішення спірних питань, пов'язаних з боргами, та до вирішення тіньових господарських конфліктів. У другій половині 80-х без його участі не вирішувалася жодна серйозна справа у місті.
За спогадами тих, хто був знайомий з ним особисто, був дуже жорстоким: "Просто ламав людей, а потім уже говорив".
Жив у самому центрі, на вулиці Донець-Захаржевського, поряд із рестораном "Старе місто", де його можна було знайти майже в будь-який час доби, там була його імпровізована "приймальня". Квартиру в престижному місці в Будинку праці за одними відомостями отримав від держави, ще виступаючи в цирку, за іншими - просто забрав у якогось недбайливого боржника.
"Циркач" був нестримним у вживанні алкоголю. На початку 90-х втратив абсолютно все, а сам перетворився на деградованого закінченого алкоголіка. У квартирі з меблів залишався тільки продавлений матрац, що лежав просто на цеглині. До улюбленого ресторану "Старе місто" його вже не пускали.
Як помер Циркач, невідомо. 1991 року він зник. Згодом з'явилися якісь далекі родичі, які претендували на квартиру. З'ясувалося, що цей колись грізний та всемогутній громила був похований як невідомий у спільній могилі під номером. Про місце поховання "Циркача" родичі дізналися з даних архівного реєстру за особливими прикметами.
Вася Корж
Забуття після смерті – доля не всіх лідерів кримінального світу. На харківських цвинтарях є безліч розкішних доглянутих могил – меморіалів, присвячених пам'яті значних особистостей зі злочинного середовища.
Ось уже тридцять років, з 1996 року, відвідувачів харківського міського цвинтаря №8 на Лисій горі зустрічає бронзовий пам'ятк на могилі Олександра Кочева – "Васі Коржа". Тут завжди лад і чистота, і живі квіти. А в поминальні дні біля пам'ятника "Коржу" збираються харків'яни та приїжджі, які стосуються блатного середовища. Поминають, випивають та згадують. Іноді біля могили легендарного злодія місцеві музиканти, які підробляють на цвинтарі на свята, виконують "Мурку".
Читайте також: "Кобра" у Харкові. Кінець тіньового автодилера
