Заступник голови фракції "Слуга народу" Павло Сушко: "Пілот" реформи з інтернатами неможливо реалізувати на Харківщині

Останні кілька місяців заступник голови депутатської фракції політичної партії "Слуга народу" у Верховній Раді, голова Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування випадків порушення прав дітей Павло Сушко у своїх соціальних мережах активно критикує хід проведення реформи в Харківській області та персонально чиновницю, відповідальну за "пілот" у регіоні – заступницю начальника Харківської ОВА Віту Ковальську. Своя порція критики дістається також міністру соціальної політики Оксані Желновач.

У свою чергу Ковальська, Харківська ОВА, Мінсоцполітики та інші інституції й особи, в тому числі міжнародні, артикулюють позицію, що повністю відрізняється від заяв Сушка.

Тож видання "Думка" вирішило поцікавитися в нардепа про суть конфлікту,а також дізнатися про реформу деінституціоналізація в Україні, про її етапи та конкретну реалізацію в Харківській області.

Павле Миколайовичу, пропоную на початку визначитися з поняттями. Реформа, заявлена президентом, підтримана Офісом президента, Мінсоцполітики, називається деінституціалізація?

- Скажемо так, каток, під який потрапили спеціальні школи, називається реформа деінституціалізації.

Це реформа чи каток?

- Це реформа, але школи потрапили під каток.

Якщо людині на вулиці сказати, що відбувається реформа деінституціалізації, вона навряд чи зрозуміє, що це означає. Чи можете пояснити, в чому конкретно полягає реформа?

- Не зрозуміє. Що таке деінституалізація? Це вивід із інституції. А щоб зрозуміти, звідки виводити, треба розуміти, що таке інституція. Я скажу, як я розумію, як має бути і як європейці це розуміють.

Усе відбувається навколо права на сім'ю і навколо колишніх радянських інтернатів. У дитини є перелік прав, затверджених Конституцією і Конвенцією ООН: це право на безпеку, право на життя, право на освіту, право на охорону здоров'я, право на сім'ю, в тому числі. Усі права однакові, вони не домінують один над одним.

Що таке право на сім'ю? Коли дитина має батьків, за неї відповідають батьки до повноліття. Коли дитина втрачає батьків, або від неї відмовилися батьки, або судом батьки позбавлені батьківських прав, дитина отримує статус. Статус дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування. Коли дитина отримує цей статус, то батьками для неї стає держава. Держава делегує свої повноваження після децентралізації громадам, раніше це були райони. Держава делегує повноваження, щоб дитині знайшли нову сім'ю. Тоді це будуть або усиновлювачі, або дитину влаштовують під опіку, в прийомні родини або дитячі будинки сімейного типу. Усиновлювач на правах рідної дитини займається дитиною. При влаштуванні в родини дитина не втрачає свого статусу, це ніби держава покладає виконання функцій з виховання дитини на людей, які будуть їхню статусну дитину опікувати до повноліття. За це держава сплачує кошти до повноліття дитини. Це все для того, щоб дитина росла в сімейних формах чи формах, наближених до сімейних, а не жила в інтернаті, як у радянські часи.

Якщо в дитини немає батьків, вона десь має жити. Раніше були радянські інтернати, де проживало по 200-300 дітей в одному місці. Законним представником цих дітей був директор інтернату. Це ненормально, коли діти живуть по 200-300 в одному місці і без батьків.

У Європі це сприймається, як місце неволі та ізоляції дітей?

- І так може бути.

Це ми розібрали причину потрапляння в інституцію – заклад, де утримуються діти. Але з певних причин. Деінституціалізація має кілька напрямків. І перший – це з таких великих інтернатів дітей треба було забрати, але не просто закрити інтернат, а знайти сімейні форми виховання. Розвивати дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ), або прийомні сім'ї, або готувати усиновлювачів.

Тобто деінституціалізація – це переведення з інтернатної форми виховання на родинну?

- Навіть не виховання, а утримання. Ми маємо розібратися з причинами потрапляння. Причини: 1) сироти, у них немає батьків або позбавлені батьківського виховання; 2) важка інвалідність, коли у громадах мають розвиватися послуги.

Деінституціалізація – це створити такі умови у громадах, щоб батьки не в інтернат віддали дитину, а щоб вони не відчували проблем із утриманням, вихованням і соціалізацією цієї дитини.

У своїх соціальних мережах ви критикуєте реформу. Чи ви підтримуєте деінституціалізацію, яка зараз триває?

- Звичайно! Реформа правильна.

Є ще одна ситуація, коли діти потрапляють в інтернатні установи. Однак із цими установами відбувається маніпуляція, плутанина термінів. Інтернат плутають із пансіоном.

Пансіон – це коли дитині потрібно отримати освіту.

Наприклад, є батьки, у яких народилася незряча, нечуюча дитина або з інтелектуальними порушеннями, або важкими порушеннями мовлення. Що дитині робити? Віддати таку дитину відразу без підготовки у загальноосвітню школу нереально. Але її треба соціалізувати. Якщо це маленька дитина, то вона прийде у дитячий садок, але такий, де дитина зможе соціалізуватися. Вони готують до школи. Наприклад, із дитячого садочка "Зелений гай" на Харківщині діти можуть піти навіть і у загальноосвітню школу, тому що вони вже пристосовані для навчання, а можуть залишитися і у спеціальній школі.

Дитину треба готувати, щоб вона однаково сприймала матеріал. Спеціальна освіта – це спосіб донесення інформації в тому вигляді, в якому її отримує здорова дитина. Але це спосіб. Потрібен спеціальний педагог, маленька група.

Чи можливо для дітей із порушеннями зору чи слуху підготувати викладачів у загальноосвітніх школах, щоб не створювати окремі спеціальні школи?

- Конституцією передбачена загальна середня освіта безкоштовна. Якщо вам зав’язати очі та проводити урок, показуючи карту світу, чи будете отримувати освіту?

Мабуть, потрібна спеціальна підготовка для сприйняття такої інформації.

- Тому є спеціальна школа для цього. І є право батьків віддати у загальноосвітню школу. Але ви якщо відправите незрячу дитину з усіма, вона не буде сприймати матеріал, усі будуть уперед іти, а вона буде залишатись на місці. Тоді батькам доведеться забрати і привести дитину до спеціальної школи, у якій дитина буде навчатися, навіть вступить до вищого навчального закладу. А в загальноосвітній школі ніколи так не буде. Тому це право батьків – обирати навчальний заклад.

Завдання спеціальної школи – підготувати дитину до самостійного життя, коли в неї не буде батьків. Бо тоді вона нікому не буде потрібна.

Ми говоримо про лише спосіб отримання освіти. Тут дитина буде навчатися зранку і до вечора, увечері приїдуть батьки, заберуть дитину. Якщо батьки з області і не можуть щодня возити дитину на навчання до спеціальної школи, то тут є пансіон при школі. Тоді батьки приїдуть у п’ятницю заберуть дитину і в понеділок привезуть назад. Але весь цей час вона буде отримувати освіту. Тоді всі наші діти одночасно отримають правильну освіту, атестати і шанс на самостійне життя.

Тобто у спеціальній школі дитина не в інтернаті, а в пансіоні. Дитина буде на навчанні, але школа забезпечує можливість проживати, щоб не їздити щодня.

Спеціальні школи – це спосіб отримання освіти, гарантованої Конституцією, але з можливістю проживати через те, що логістика не дозволяє щодня їздити.

Коли реформа зупинилася?

- На початку повномасштабного вторгнення ТСК припинила свою роботу, бо ми відпрацювали вже. По суті і реформа зупинилася.

Реформа про школи (спеціальні – ред.) взагалі нічого не каже. Мене запросили рік тому у Брюссель ідеологи цієї реформи. Вони хотіли розібратися, чому в Україні все так сталося. Я їм усе це пояснив, і вони сказали, що ми взагалі про спеціальні школи нічого не казали. І їх не мало бути в реформі.

Я хотів плавно до цієї маніпуляції підійти, чого так сталося. Ми розуміли різницю: є освіта, а є деінституціалізація.

Радянські інтернати і заклади для дітей із інвалідністю – там не про освіту взагалі.

Нам кажуть: вам треба провести реформу. Чиновники думають: нам треба швидко зробити реформу, давати результат і під це залучати гроші. Бо щоб щось ліквідувати, треба щось нове побудувати і розвинути.

В уявленні європейців інтернат – це заклад несвободи. Так і є, це заклад несвободи. Можемо так розуміти. А це школа-інтернат. І вони кажуть, що це теж інтернат. Слово "інтернат" як тригер. Якщо просто закрити всі інтернати без розбудови альтернативних форм, то діти просто опиняться на вулиці, це буде безпритульність. Однак це навіть за 5 років нереально зробити. Але чиновникам постійно потрібно звітувати.

Якщо, наприклад, закрити школу Короленка, то діти на вулиці не залишаться, бо у всіх є батьки. Але чиновникам треба звітувати про закриття інтернатів. У разі закриття цієї школи безпритульність буде? Ні, не буде. Тому реформатори, Мінсоц, колишній уповноважений, група ціла, пішли на таку аферу. Закривають спеціальні школи замість інтернатів.

Ми можемо визначити, хто проводить цю реформу? Харківська ОВА?

- Уряд. Що робить Мінсоц. Вони масово зачиняють ці спеціальні школи. Закривають тільки спеціальні школи, заклади МОН і МОЗ, будинки дитини, а в Мінсоц як було, умовно, 10 тисяч сиріт у закладах, то вони так і залишилися. Вони чіпали МОН-івські школи, спеціальні школи, діти опинилися вдома. А саме ті заклади МОН-івські, які мали потрапити під реформу, вони тільки на папері реформувалися.

Наприклад, інтернат, де проживало 200 дітей. Це був просто загальноосвітній інтернат, там були діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування. Здорові діти. Це заклад раніше був МОНу. Якщо цей заклад ліквідувати, що буде? Діти опиняться на вулиці. Реформатори додають сюди приставку "музична школа-інтернат". Ось і вся реформа. Змінилася тільки табличка. І ця школа вважається тепер реформована, вона не ліквідована, вона за новини стандартами.

Чи це унікальна ситуація для Харківської області?

- Ні, вона була по всій Україні. Але унікальна в тому, що пішов другий виток. Ковальська (заступниця начальника Харківської ОВА Віта Ковальська – ред.) сказала, що проведе тут реформу.

ТСК встановила проблему, що спеціальні школи потрапили випадково під цю реформую. Або випадково, або хтось цілеспрямовано їх туди включив. Ми добилися, щоб уряд звідти забрав спеціальні школи. І як тільки уряд забрав ці спеціальні школи, реформа зупинилася, тому що вона була направлена не на сиріт, а на спеціальні школи. Перестали даватися показники реформи. Немає, про що звітувати. Реформа зупинилася.

Вони зробили висновки і кажуть: є другий виток реформи. І якщо перша пілотна область була Житомирська, у Житомирі так ліквідували все підряд, то зараз обрали Харківську.

Чому Харківська область?

- Я теж довго не міг зрозуміти, чому саме Харківська область. Тому що Ковальська сказала, що під час війни… вислужитися називається, зроблю тут реформу. Чому так, я не знаю. Можливо, на цю реформу виділяються кошти. Можливо, тому що треба зробити, що "я все можу". Але це саме вирішили зробити в Харківській області.

Щоб зробити цю реформу, ми маємо якусь альтернативу зробити.

Що передбачає другий виток реформи?

- Під час першого жертвами стали спеціальні школи. На другому етапі, наскільки я зрозумів, зробили висновки з першого кола реформи і мають зробити все правильно, як має бути. Мають не чіпати спеціальні школи вже. Мають розвивати сімейні форми виховання і послуги в громадах.

Що відбувається по факту?

- Із загальної кількості сиріт в Україні якась кількість мала би знаходитися в Харківській області. Але тут важко робити оцінку, тому що всі заклади, де проживали діти, виїхали з Харківської області. Як можна проводити реформу? Ось Ковальська і проводить реформу: ліквідує заклад, начебто він не потрібен, тому що дітей немає.

Існують центри соціально-психологічної реабілітації. Перший крок – обстеження в лікарні. Потім дітей поміщали в ЦСПР. Реформований ЦСПР має бути центром підтримки сім'ї та дітей. Це притулок. У Європі це називається шелтер. Це не інтернат. ЦСПР – це послуга, а інтернат – це місце влаштування. Деінституціалізація стосується саме місць влаштування. А ЦСПР як "швидка" допомога.

Є два варіанти, куди потрапляє дитина після вилучення з родини. Або в ЦСПР (шелтер), де проживає десь до 10 дітей, і вони там можуть проживати до 9 місяців. Або це патронатна родина. Там дитина може проживати до 3 місяців.

Прийомна родина для дитини зі статусом – це місце влаштування на постійне проживання. А ми вже перейшли до проблематики, коли дитину вилучають із родини, це приховане сирітство.

Читайте також: Харківський мільйонер-волонтер Юрій Сапронов: Взагалі не вірю, що нас найближчим часом приймуть до Євросоюзу

Якщо дитину вилучають із сім'ї, перше, що має зробити громада – це відновити батьківський потенціал, звідки була вилучена дитина. Мають підтримати цю родину, щоб батьки виконували свої обов’язки. Якщо це реально зробити, то 3 місяці в принципі достатньо, щоб попрацювали з дитиною і батьками психологи й далі контролювали дитину з патронатної родини. Якщо складніша ситуація або немає патронатної родини, то наступний варіант – шелтер. Як правило, більшість дітей не повертається назад у родини, тому що неможливо перевиховати батьків. Після цього служба у справі дітей подає на позбавлення батьківських прав. Тут найголовніша проблема: судовий процес із позбавлення батьківських прав. За 9 місяців батьків не позбавлять прав, тому що суд може розглядати 1-2 роки. Потрібно зробити ці справи пріоритетними, щоб скоріше розглядали. Ми зустрічали дітей у шелтерах, яких після 9 місяців переводили з одного до іншого шелтера. Ми зустрічали дітей, які ходили, як по етапу, 6-7 разів змінювали шелтери, вони виховували вже в таких шелтерах. Це неправильно, це лазівка виконавців.

Під час якогось заходу, де радники міністерства проводили форум, сказали, що ЦСПР – це зло, це місце несвободи, я обурився: це тимчасова послуга, це "швидка" допомога, а не місце проживання.

Тому якщо раніше спеціальні школи були палочкою-виручалочкою для реформи, то тепер стали шелтер. І на цьому роблять показники.

Щоб діти були наближені до сімейних форм, потрібно розвивати патронатні родини. Патронатних родин треба багато, тому що багато дітей вилучають, особливо під час війни. Сьогодні всі діти, яких вилучають, в лікарнях, тому що патронатні родини забиті. Для патронатної родини найгірше – це втрата потенціалу. Діти у патронатних родинах проживають з початку війни, майже 2 роки. Постановою уряду дозволено перевищувати термін. Але патронатна родина для області втрачає свій потенціал, вона вже не приймає нікого. Батьки вже звикають до дитини. Якби у патронатній родині дитина була 3 місяці, вона би ще не звикала до батьків, вона би такої травми не отримувала. Але дитина ж уже починає вважати маму мамою, братиків і сестричок – рідними. І батьки цю дитину вже рідною вважають. Усе, це вже не патронатна родина. Вона вже стане прийомною родиною.

Може, це і краще, що в дитини з'явилася родина?

- Знаєте, чому погано? Тому що, на жаль, по всій Україні є такі випадки, коли забирають із патронатних родин дитину і влаштовують кудись в іншу опіку. Ця мама плаче: вони вже рідні нам, нехай уже ми станемо опікунами на постійній основі. Тут страждає і дитина, і батьки.

Чому не віддають в опіку патронатній родині цю дитину?

- Тому що бардак у соціальній політиці.

А хто має навести порядок?

- Міністр соціальної політики, напевно.

Ви пояснювали цю проблему міністру?

- Тисячу разів.

Чи міністерка Оксана Жолновач розуміє проблему?

- Я думаю, що вона не розуміє реалії.

Як, на вашу думку, має здійснюватися реформа в цій частині?

- Повноваження мають передати громадам. Зараз громада хоче утворити прийомну сім'ю, але не може, тому що немає повноважень. Це делеговані повноваження. Їй держава делегує утворити прийомну сім'ю і державну дитину влаштувати в цю сім'ю. Так має бути. А зараз це робить район.

Виглядає так, що стратегія другого етапу реформи прописана нелогічно.

- Нелогічно, тому що повноважень немає. Це можна змінити через закон. Верховна Рада прийняла закон більшістю конституційною, але Мінсоцом чи не знаю, ким, але блокується. Ніхто нічого не пояснює, чому блокується.

Сьогодні голова громади не відповідає за жодну дитину у громаді. Якщо щось трапиться, його це не стосується. Ми купу різних норм, що розкидані по всім законам, зводимо в один – у Закон про місцеве самоврядування. Також у судовій справі, за цим законом, інтереси дитини представлятиме прокурор.

Хто зараз у Харківській області фінансує дошкільні підрозділи спеціальних шкіл для дітей з вадами зору та слуху?

- Область. Якщо ми про спеціальну школу Короленка, то її фінансує область. Я вже був у Міністерстві фінансів, спілкувався із заступником міністра. Це була ціла нарада. Аудитор просить нас змінити Бюджетний кодекс, а Мінфін каже, що не треба нічого змінювати, усе прописано правильно у Бюджетному кодексі.

Як за Бюджетним кодексом написано?

- Що фінансує обласна рада.

У коментарі Харківської ОВА вказано, що, згідно зі статтею 90 Бюджетного кодексу, фінансування таких підрозділів є відповідальністю громади. Це не відповідає дійсності?

- Харківська школа Короленка – це комунальний заклад. Засновник – обласна рада. У комунальному закладі є 1, 2, 3 класи, а є ще дошкільний клас, назвемо його нульовий. Я маю на увазі, що це не дитячий садок із окремою юридичною адресою. Він не має статуту. Керівник цього комплексу є директор. І спеціальна школа – це заклад спеціальної освіти для отримання середньої освіти, гарантованої Конституцією. Це фінансує область.

А дошкільну освіту, просто дошкільну освіту, фінансує громада. Чому так? Тому що по новому закону про середню освіту в нас неможливо мати в кожному населеному пункті середню школу, тому є укрупнені гімназія або ліцей. Туди забезпечується проїзд. Але дошкільнят не можна возити кудись. Тому дошкільна освіта має бути в кожному населеному пункті, і громада має фінансувати це.

А ось спеціальна освіта – це не окремий дитячий садок. Це частина середньої освіти, це як підготовча група. Чим більше дитина пройде дошкільної освіти, тим краще вона підготується, краще соціалізується.

Скільки патронатних родин створено в Харківській області у 2023 році?

- Я не знаю, треба у Ковальської запитати. Але по Україні точно мінус по створенню сімейних форм.

У нас було 2 шелтери реформованих уже – центри підтримки дітей та сім'ї "Гармонія" та "Надія". Вони виїхали у Чернівецьку область. Але "Гармонія" прийняла під зав’язку дітей, вони вже функціонують там. А "Надія" без дітей. І є негласна вказівка не приймати дітей у цей заклад. Чому, не було зрозуміло. Чому діти були в лікарні, а не евакуйовані. Дитину вилучили з родини, чому її не відправили у Чернівці, а вона жила у лікарні? Тому що Ковальська вирішила ліквідувати цю "Надію". А навіщо? Це вже реформований заклад. Облрада не ліквідувала, тому є така агонія. Незрозуміло, чому вона намагалася ліквідувати.

Таке рішення могло стосуватися реформи деінституціалізація?

- Я думаю, це стосується пілоту, може. Я не знаю. Напевно, їм потрібні показники. Мінус один інтернат ще, показати, що в них немає інтернату. Але дітей влаштовувати, діти будуть у лікарнях. У лікарнях же їх ніхто не бачить.

Скільки, за вашими даними, по області дітей, які мали би бути у сімейних формах, залишаються в лікарнях?

- Зараз 17 у лікарні було. Це ті, які відомі. Вони зараз у лікарні проживають. У квітні 2023 року я виявив, їх було 27. Про них ніхто не знав, ніхто не доповідав, що вони там проживають. Але скільки проживають дітей, які мали бути вилучені, але вони не вилучені…

Скільки таких по Харківській області?

- Наприклад, у Змієві близько 40 дітей, я боюся помилитися, проживали у справжньому інтернаті по соціальних показниках. Почалося повномасштабне вторгнення – дітей відправили до родин, звідки їх вилучили, більшість із них – до асоціальних родин.

Харківська ОВА заявляє, що немає дітей, які живуть у лікарнях.

- Це ж брехня. Можемо поїхати в лікарню разом.

Як може бути, що настільки сильно відрізняються ваші дані і дані Харківської ОВА?

- У мене теж питання. Я ж не виконавча влада і не адміністрація. У мене теж є такі питання. Але вже нічому не здивований, тому що з повітряними млинами війна триває.

Чи комунікуєте ви з головою Координаційного центру розвитку сімейного виховання та догляду дітей Іриною Туляковою? Чи має вона вашу інформацію по Харківській області? Яка в неї реакція?

- Звичайно, знає. А ви в неї запитайте, що вона говорить. Вона каже, що все добре, що вони створюють сімейні форми, що все добре.

Вона не має ніяких претензій до Харківської ОВА?

- Усі роблять вигляд, що все добре.

Чи доводили ви інформацію про Харківську області до ЮНІСЕФ, яка підтримує реформу деінституціалізація в Україні?

- Комунікував. Так, і я підтримую цю реформу, розумієте. Але я її підтримую, щоб вона пройшла правильно.

Що каже ЮНІСЕФ? Чи ви доводили відомості до ЮНІСЕФ, що блокується закон?

- Вони взяли до відома все. Я все пояснив.

Ви заступник голови найбільшої парламентської фракції. Чи озвучували цю проблему на фракції?

- Ми вже проголосували, ми вже закон прийняли. Що ще можемо зробити? Тупикова ситуація.

Як із неї виходити?

Я бачу єдиний шлях – це публічно про це говорити. Тому я публічно все і говорю. Перший час я нічого не казав про це. ТСК відпрацювала, закон напрацювали, стратегію реформи змінили, закон мав запрацювати, ми всі мали об'єднатися і зробити так, щоб реформа пройшла правильно. Почалася повномасштабна війна, змінилися люди, прийшов новий міністр Оксана Желновач – і все…

Ви плануєте ініціювати її відставку?

- (тривала пауза) Я подумаю над цим питанням. Ви ж розумієте, що це не тільки захист дітей. Мінсоц – це не тільки захист дітей. І сьогодні під час війни є багато інших питань і по захисту ВПО, і по захисту військовослужбовців. Але ситуація ненормальна. Я вважаю, що вона не на своєму місці, моя така думка.

Чи є у вас можливість ініціювати кадрові зміни в Харківській ОВА?

- Я не можу на них впливати. Я тільки можу захищати інтереси дітей у межах своїх повноважень.

Чи є комунікація з Офісом президента?

- Я вважаю, що ми своїми силами тут теж можемо впоратися. Я використовую спочатку свої всі можливості – це звернення до міністра фінансів. Спочатку я маю використати всі свої ресурси, всі свої права. Тут правда точно на боці дітей.

До чого тут Офіс президента, якщо обласна рада – засновник? Усе, вони прийняли рішення не ліквідовувати.

Із вашої точки зору, в Харківській ОВА є кадрова проблема.

- Мені треба для початку використати всі свої ресурси, які надані мені. Я не вважаю, що я маю кудись бігти і скаржитися. Я маю всі законні права діяти в інтересах людей у межах повноважень і статусу народного депутата.

Я не вважаю, що цій людині треба так багато уваги приділяти. Реагувати на її неадекватні дії – потрібно, але скільки ми вже пережили таких ситуацій.

На вашу думку, пілотний проект потрібно проводити по-іншому?

- У Харківській області взагалі нереально це зробити під час війни. Пілот неможливо реалізувати тут. Я взагалі дивуюся, як Харківська область захотіла це робити. Ми ж до самого головного не підійшли. Крім повноважень, треба мати ще бажання. Що таке, створити прийомну і патронатну сім'ю. Для цих сімей це чужі діти. Сьогодні люди не знають, як буде завтра. Вони бояться. У кожній громаді, куди не приїхати, немає бажаючих.

Ваша позиція – це зупинити реформу?

- Я не кажу зупиняти, продовжувати. Її треба проводити, але адекватно, в реаліях сьогоднішніх. У Харківській області неможливо реформу проводити. Сьогодні частина області окупована, частина – бойові дії ідуть, частина – деокупована, а в іншій частині – купа ВПО проживає.

Треба перенести пілот в іншу область, де немає окупованої частини?

Мені здається, під час війни проводити якусь реформу взагалі нереально. Як можна проводити реформу сьогодні в Харківській області, коли дітей тут немає, закладів немає? Скажіть, скільки дітей повернеться в Харківську область? Як можна сьогодні проводити реформу і прогнозувати, як буде завтра.

Увесь світ навчає своїх дітей, а в нас… Мені здається, що це взагалі якийсь експеримент на наших дітях якихось організацій, які хочуть з'ясувати, як буде краще. Тільки це незворотній процес. Діти, які не отримали освіту, діти, які отримали булінг у школах, їхню ситуацію не виправить ніхто. Це біда.

Читайте також: Генсек NRC Ян Егелланд: Є сигнали про можливе зменшення допомоги для України в майбутньому