Харківський рекордсмен і активіст "Бегущая борода": Пишаюся тим, що я виховувався в дитячому будинку і став людиною

Ім’я Сергія Прескорника або "Бегущая борода" гучно пролунало в Україні ще 2021 року, коли з’явилися новини про встановлення нового рекорду України у бігу на найдовшу дистанцію без сну. Але Сергій не зупинився на досягнутому і планує побити світовий рекорд з щоденного бігу. Уже понад дві тисячі днів він щоденно виходить на пробіжки, паралельно з чим займається волонтерством та екоактивізмом.

Своєю історією життя "Бегущая борода" поділився з виданням "Думка". Про булінг у школі, заробіток на спорті, підготовку до встановлення рекорду України, волонтерство, екоактивізм та харківське ком’юніті бігунів читайте та дивіться далі.

Почнемо розмову невеликого екскурсу у твоє життя, бо воно є дуже цікавим і нестандартним.

- Так, із 3 років і до 18 я виховувався в нашому харківському дитячому будинку, який знаходиться на Нових Будинках. Я вже доросла людина, і в мене немає стосовно цього жодних тригерів чи щось такого. Я навіть в деяких моментах пишаюся тим, що я виховувався в дитячому будинку, що я став людиною. Дуже вдячний всім вихователям, нянечкам і всім, хто дотичний до мого виховання. І так, до 18 років я був у дитячому будинку, хоча при цьому ми навчалися у звичайній школі з усіма. Ми називали дітей, у яких були батьки, "домашні", а вони нас "дитбудинкові". Такі сленгові слова у нас були.

Але при цьому не було в них якихось упереджень? Чи відчував ти булінг?

- Коли я чую про булінг, я кажу: "Ви просто не жили в 90-ті роки, не вчились у нашій школі та не знаходилися в дитячому будинку". Звісно, це було. І булінгу було дуже багато. Але спорт зміг це все вирішити. Якщо брати історично, то видатні спортсмени - це ті люди, у котрих є велика сила волі й духу, тому що в деякий проміжок часу життя їм було боляче. Боляче за те, що у них нема мами, або тата, або взагалі немає рідних. І вони розуміють, що їм треба всього добиватись своїм шляхом. І ось тут спорт зробив дуже великий поштовх і все змінив кардинально.

Певний час ми, діти з дитячого будинку, дійсно відчували булінг. Але я брав участь у різних спортивних змаганнях, отримував стипендію президента України як найкращий спортсмен міста, мої світлини є в журналі "Золота молодь" як кращого спортсмена року. Це мені дало змогу себе урівняти, а в деяких моментах навіть трошки вище поставити, в хорошому сенсі цього слова, з усіма "домашніми". І тоді навіть дівчата вже почали залицятися! Це звичайна історія дитини-підлітка, котра навчається в школі.

Спорт у твоєму житті з'явився у дуже ранньому віці. Скільки тобі тоді було років?

- Тоді мені було десь 12 років. У мене є брат. Він старший за мене, а я за його клас виступав у змаганнях.

І це не одразу був біг, я так розумію. Які види спорту ти пробував ще? Що подобалось найбільше?

- Абсолютно все, що є в шкільній програмі по змаганнях, я все пробував. У мене не було такого, щоб мені якийсь вид спорту подобався найбільше. Було п’ятибор’я, біг та кидання м’ячиків на відстань, короткі дистанції бігу. Потім я перейшов до вищого дивізіону, коли ти з 9 класу, якщо не помиляюся, проходиш допризовну підготовку. І там я теж попав в збірну Харкова з допризовної військової підготовки. Там був біг, плавання, стрільба, метання гранат. Але це вже більш серйозна історія. Із 12 років я займався велоспортом, авіамоделюванням. Я вмію грати на тубі. Це такий музичний інструмент духовий. Займався шахами, туризмом, боксом, але до бігу пройшов ось так свідомо лише 2014-2015 року.

Ти завершуєш школу, вступаєш до військового вишу. Про це ми не будемо багато говорити, бо ти не дуже хочеш, наскільки я знаю, розкривати цю інформацію.

- Ні, я можу розкрити, це загалом відкрита інформація. Просто той період дійсно для мене важливий в житті, але деякі моменти я розкрию з часом. Я планую написати книгу, тому я не хочу розкривати, щоб було цікаво почитати цю книгу.

Але загалом, я так розумію, що ти був військовим, був в АТО. І там отримав травму коліна.

- Так, я ходив 4 місяці на милицях. Лікар тоді сказав, що ми можемо рідину з коліна відкачувати, але треба фізично самому це робити, щоб вона не накопичувалась. Частково мій біг повпливав на відновлення в кращу сторону.

І ти почав професійно займатися бігом?

- Тут дуже важливо, що професійні бігуни – це люди, котрі заробляють цим гроші. Я не заробляю цим гроші. У мене немає фізичної освіти, немає тренера, я не був у спортивних школах, інтернатах. Усе, що у мене є, це виключно моє бажання займатися і бути в спорті.

Але у тебе були спонсори, наскільки я знаю?

- У мене і зараз є спонсори. Я амбасадор бренду. Але все одно я любитель із амбіціями стати професіоналом. Це перше. Друге, кожен професійний бігун дуже мріє, щоб у нього був спонсор і мріє, щоб він був амбасадором бренду Puma. А я на три роки підписав з ними контракт. Це певна історія. У мене була також крута історія з брендом Мizuno. Але я називаю це школою. Бо Puma – це вже інститут, академія якась. Бренд Mizuno зародили мене як амбасадора. Тепер я розумію, що це і як це робиться. І на базі Mizuno представники Puma спостерігали за моїми результатами, за моєю медійністю і за тим, чим я займаюсь. Минулого року я підписав контракт на три роки з Puma.

У чому він полягає?

- По-перше, тобі як спортсмену компанія приділяє велику увагу. Тебе запрошують на колаборації, знімання, на співавторство великих та малих проєктів. У мене є приклад. Мене запросили на колаборацію Puma і Ponchyk Boy. Я думаю, це дуже круто.

Друге, тобі надають спектр всього, що стосується бігу, спорту. Тобто ти можеш брати собі речі від бренду, й автоматично рекламуєш їх. Тобто тебе забезпечують, і коли ти перемагаєш на змаганнях, відповідно в екіпіруванні Puma, всі бачать, що цей успіх, у тому числі, й завдяки спортивному одягу. Це звичайний маркетинг. Але я хочу одразу сказати, що завжди біжить людина, а не кросівки.

По-третє, є певні фінансові можливості. Якщо ти перемагаєш в змаганнях, компанія тобі примножує цю грошову винагороду. Бренд Puma дуже прогресує. Велика кількість зірок зараз з Puma і є великі колаборації. Плюс Puma – це про комфорт, зручність і адаптивність.

Стосовно спонсорів. Так, є спонсори, котрі мені допомагають, вони мене забезпечують спортивним харчуванням, займаються моїм трансфером і участю у змаганнях.

Хочу повернутися трошки до нашої хронології. Ти починаєш бігати. У 2021 році з'являються новини про те, що Сергій Прескорник встановив рекорд України у найдовшій дистанції без сну. 225 кілометрів. Це траса Дніпро-Харків. Як це було? Як взагалі виникла ця ідея?

- Ми з моїм товаришем є лідерами громадської організації "Чиста Україна". Наша організація займалася екологічними питаннями Харкова, та й України в цілому. Є дуже багато у нас різних проєктів. Один з наймасштабніших – це Clean Up Games – змагання по збору сміття. Ми встигли провести два таких івенти. Перший раз ми зібрали 600 людей і за 40 хвилин зібрали 5,5 тонн сміття у Сосновому борі на Основі. Потім на цьому місці через рік ми зібрали 8,5 тонн. І ми планували це масштабувати в екофестиваль Всеукраїнського масштабу. Зараз деякі компанії орендують цю ідею, як тімбілдинг для компаній. І є навіть попередні домовленості з Європою, що вони хочуть теж такий івент.

До повномасштабного вторгнення я займався плогінгом. Хто не знає, це практика зі скандинавських країн, коли ти повільно біжиш і збираєш сміття по маршруту, щоб потім його викинути. Я думаю, що це єдина і найпотужніша кампанія УБС (України без сміття). Вони планували збудувати екохаб, в якому було б безплатне навчання з первинного сортування для всіх охочих. Це дуже крутий проєкт. УБС збирали певну суму, частину якої я взяв на себе. Як то кажуть, я займався збором донатів ще до мейнстриму.

І сказав, якщо ми збираємо 100 тисяч, я біжу з Дніпра до Харкова на 225 кілометрів. Майже таку суму наприкінці збору ми й накопичили. І почали підготовку. У мене на весь процес підготовки пішов рік. Я дуже багато фізично себе навантажував. У мене було по три тренування на день. При цьому я працював, але за три місяці до старту я звільнився з роботи, щоб ще більше тренуватись і збільшувати об'єми в кілометрах. І все. Ми спочатку думали бігти з Харкова до Дніпра, потім вирішили зробити навпаки, щоб зібрати більше людей і привернути більшу увагу. Вирішили бігти з 18 на 19 вересня, бо 19 вересня – це всесвітній день прибирання, не тільки фізично, а й інформаційно. Люди чистять свої кошики, зайві фотографії, файли. І подався на Реєстр рекорди України. Це дуже важка така тяганина. Ще й фінансово витратно. Усі думають, що якщо я встановлю рекорд, мені дадуть гроші. Ні. Ми ще платили гроші, щоб це все організувати. Я дуже вдячний людям, які мене підтримали. І ми поїхали в Дніпро. 18 вересня о 6 ранку я стартував у забіг.

Це було без зупинок? Чи це був біг без сну, але з зупинками?

- Звісно, з зупинками. По-перше, 9 годин з 29 була злива. І мені, як мінімум, треба було хоч щось міняти, тому що речі дуже натирали. Взуття я не змінював, бо обидві ноги в об’ємі дуже збільшились, і змінювати взуття не мало сенсу, бо інше ти не міг надягнути, тому що воно було для тебе замале. І це рекорд України між двома містами по трасі без сну. Але зупинки були. Шість або сім зупинок було. Плюс-мінус від 7 до 12 хвилин. Чому так? Тому що після того, як ти зупиняєшся, у тебе молочна кислота починає заливати, і в тебе такі м'язи дубові. І потім, коли потрібно бігти далі, ти кілометрів 5-6 тільки розбігуєшся, а потім тобі знову приходиться зупинятися.

На шлях пішло 29 годин?

- 29 годин, 2 хвилини, 47 секунд. Я пам’ятаю. Навіть тату таке є, бо це на все життя.

Не було у тебе якоїсь думки, коли ти біг цим шляхом, на кшталт: "Навіщо я на це взагалі підписався?"

- До цього я біг з Харкова в Полтаву 150 км за 14 годин 52 хвилини. Це було важче, тому що я не готувався. Я спонтанно вирішив це зробити. І там ці думки у мене були на 71-му кілометрі. У мене почалися галюцинації. Я почав трошки губитися. Я співав пісні, згадував табличку множення, усе, що в мене було в п'ятому класі. Згадав усе, що можна було. І тоді я сказав товаришу Ромчику, щоб він їхав за хлопцями, які повинні були зустріти мене на сотому кілометрі. Якби не вони, то було б важко бігти. На цьому ж забігу у мене такого не було взагалі. У мене прилив енергії постійно був і я лише бачив свій фініш, як я фінішую. Але все одно фінішував по-іншому.

Краще чи гірше?

- Емоційно. Прямо дуже емоційно, бо я пробіг і впав. Зі свого бажання, а не тому, що мені погано було. І коли мені вручали вже сертифікат, що я встановив рекорд України, я вже був на сльозах, бо розумів, що це дуже сильно: і фізично, і морально. Про цей рекорд, до речі, зробили фільм. Його показували в кінотеатрах, але і на Ютубі він є. От час від часу я його передивляюсь, згадую, як воно було.

Зараз я не готуюсь ні до чого, хоча у мене є амбіції. Цього року буду намагатись встановити новий рекорд України. Але він про дистанцію, не про біг.

Поговоримо про відновлення. За ці 29 годин ти схуд на 8 кілограмів.

- Так, за цей період я спалив майже 10 тисяч калорій. Мене часто запитують, як все ж таки схуднути, а я жартома кажу: "Біжите 25 кілометрів – і худнете". Але якщо в цілому розібратися, я схуд на 3 кілограми. Усе інше це була рідина, яка одразу повернулася, коли я попив, поїв нормально. До слова, фінішувавши, я думав, що буду спати. Я не сів в машину, я ліг, бо в мене коліна не згинались. Уже вдома я дуже довго знімав взуття, бо воно було повністю мокре. Також у мене зламалися 3 або 4 нігті на ногах. Зараз у мене теж їх немає. Так от, я думав, що після забігу я буду міцно спати. Але ні. Я не міг покласти коліна на коліна, було дуже боляче. Тому я зовсім трохи відпочив, і зранку вийшов на пробіжку, бо я вхожу в Асоціацію бігунів світу, де бігати треба кожен день. І тоді я ледве встав, і не знаю, як я біг, але дуже повільно. При цьому я пам’ятаю, що сівши на унітаз, я не міг з нього встати, бо мені була потрібна допомога. Крипатура нереальна була. Відновлювався до більш-менш адекватного фізичного стану я десь 10-12 днів. Потім я розбігався, і за сім-вісім місяців почав готуватися до змагань.

По якусь лікарську допомогу ти не звертався?

- У мене є щорічні два ТО (технічні обслуговування). Одне звичайне, як люди всі проходять, а інше спортивне. У мене були масажі, БАДи для відновлення. Але щоб звернутися до лікаря, сказати, що мені погано, ні, не було. І я за це дуже переживав, тому що після Полтави у мене боліло, умовно кажучи, коліно. Але цього разу, через рік підготовки, проблем зі здоров’ям не було.

2920 днів щоденного бігу без пропусків. Рівно 8 років. Як це можливо? Як ти бігаєш коли мороз, коли спека?

- Найбільш холодна погода, за якої я бігав – мінус 24 градуси, найбільш спекотна – плюс 40. Я більше скажу, у мене був момент, коли в мене була операція, мені виривали зуб мудрості. І після операції, наступного дня, я збігав 16 кілометрів із катетером. Я нікому не раджу це робити, кожен приймає рішення самостійно. Я за адекватність, за розум, за більш адекватний трошки підхід до цього всього. Але я вже не бачу своє життя без бігу.

Фанатична людина може сказати в певний момент, що не хоче вже це робити, а я не можу так сказати. Я щоденно так прокидаюсь. Заснув о четвертій, прокинувся о п'ятій і побіг. На Новий рік те ж саме.

Навіть у перший день повномасштабного вторгнення?

- Я щоденно бігаю. У мене є відео, коли літаки летять, вибухи лунають. І мені багато пишуть, якби не ти, ми б не знали, що війна почалась. Тому так, щоденно бігаю. І є люди, котрі також зараз в Україні, я чоловік п'ять знаю, ті, що намагаються бігати. Дехто продовжує, дехто розуміє, що це для них важко і зупиняються. Але багато хто пише за порадою. Я кажу: "Дивіться, ми всі різні, я не знаю, як твій організм реагує на це. Я свій організм чую і його розумію". Я можу бігти 50 кілометрів без харчування, мені вистачає одного літра води. А декому треба харчуватись кожні 10 кілометрів. Усе по-різному. І це залежить виключно від того, як людина може чути свій організм. Це не тільки про біг. Це про відновлення, масажі, харчування. Треба слухати свій організм. Я, до речі, скоро підіб’ю підсумки, скільки кілометрів я пробіг за ці 8 років. Загалом це ближче до 70 тисяч кілометрів. Це друге коло навколо землі. Якщо екватор 41 тисяча км, якщо не поміряюся, це вже друге коло навколо Землі.

Щодо твого розкладу тренувань, який він у тебе сьогодні?

- У мене на тиждень 10 тренувань. Із них 7 – це бігові, 3 – це функціональні тренування. І зараз вони у мене міжсезонні, тобто я більш-менш відпочиваю. Зараз я бігаю базу, тобто об'єми, нічого швидкісного не роблю. Час від часу щось прострілює мені, коли настрій є і погода дозволяє. А загалом там з березня я почну входити у режим. Тобто понеділок, середа і п'ятниця – це інтенсивні тренування. Вівторок, четвер, субота – це спокійне, об'ємне тренування.

Як ти при такому обсягу тренувань слідкуєш за здоров'ям? Як часто ти звертаєшся до лікарів? Чи бувають у тебе якісь такі моменти, коли треба?

- Із серйозних за весь період тренувань у мене була підозра на розрив меніска. Але хибна, на щастя. Була ось п'яткова шпора нещодавно. Як я і говорив, у мене є стандарт: я двічі на рік прохожу повністю ТО. Звичайне для людей, що не бігають, і для бігунів-спортсменів. Здаю кров, сечу тощо. Усе це перевіряється, я дивлюся, які показники завищені/занижені. У мене є людина, котра відповідає за моє спортивне харчування. Він повністю знає мій розклад тренувань, відпочинку і все інше. І він робить схему, за якою я приймаю спортивне харчування. Цим також займається мій спонсор. Я рекомендую одразу звертатись до лікарів. Не читати Google або штучний інтелект. Просто йдіть до лікарів, це перевірено. Так буде простіше і швидше, тому що можна затягнути, і потім навіть прості питання буде набагато важче вирішити.

Чи є у тебе якісь обмеження щодо харчування?

- Так, є обмеження. Це смажене, солодке. Смажене я взагалі не їм нічого. Навіть сирники, які я дуже люблю, готую в духовці. Я не п'ю газовані напої. Не їм МакДональдз. Я не їм м'яса 5 років.

Калорії рахуєш?

- Ні, не цікаво. Я точно знаю, що за день я свою норму перевиконую 100%. Особливо коли на день заплановано два тренування. За одне тренування я втрачаю десь по 1500 калорій. Друге тренування теж 1500 калорій, це вже три. І ще ти ходиш і все інше. Ти розумієш, що ти їх не наїдаєш. Також я не п’ю каву та чай. Лише воду, фреші, смузі з фруктів, ягід. А в МакДональдзі їв востаннє в 2013 році ще в Донецьку.

Із чого почати бігати тим, хто надихнувся твоїм прикладом та історією?

- По-перше, біг не одразу всім заходить. Я теж біг не любив, мені це не було цікаво. Бігав, аби бігати, якісь заліки отримувати. Біг я полюбив з 2014 року. Бо для мене це можливість побути наодинці. Це медитація, нові думки, нові рішення. Я постійно кажу, що я обдумую все, що я сказав учора, на пробіжці, і думаю, що б я міг зробити або сказати по-іншому. Дуже багато ідей, проєктів з'являється під час пробіжки. Я навіть іноді записую голосові, щоб не забути, бо буває таке, що дуже багато приходить у голову.

Стосовно того, щоб я міг порадити. По-перше, ледаща людина ніколи не буде бігати. Ніколи. Взагалі. Спершу потрібно вилізти з-під ковдри й вийти за двері дому. Коли вони закрились - у тебе вже немає зворотного шляху. І найголовніше – мета того, що ти робиш. Якщо немає цілі – ти безглуздо це робиш. Усі бігають для чогось: хтось хоче схуднути, хтось хоче підтримати фізичну форму, хтось готується до змагань, хтось відновлюється після змагань. Є великий перелік того, для чого люди бігають. І якщо є ціль – будь-яка людина побіжить.

Біг може бути тільки хобі? Тобто грошей з цього заробляти неможливо?

- Можуть заробляти. По-перше, я знаю дві компанії, одна з них в Україні, та її власник спортсмен-бігун. І тим співробітникам, які займаються бігом, він робить доплати до зарплати. Друге, є багато різних ініціатив на кшталт степкоїнів. Я більше скажу, я був амбасадором однієї компанії, вона називалась Freedom. Це коли ти бігаєш і заробляєш внутрішню валюту, але при цьому є велика кількість партнерів. Ти ці гроші не виводиш, але можеш використовувати у магазинах-партнерах. Тобто всі партнери, котрі є, дають змогу розраховуватись усім внутрішньою валютою. Це був і магазин "Цитрус" колись, і багато інших Інтернет-магазинів. У Німеччині з цією програмою можна розраховуватись за паркування, кіно або кафе. До нас це майже дійшло, але почалось повномасштабне вторгнення.

Також є різні соціальні проєкти. Колись був проєкт "Run of the Ocean". Ти біжиш, і всі твої кілометри переводять у гроші, які спрямовують на чистку океанів. Я пам'ятаю, що я набігав 500 кілометрів за місяць, і своїми кілометрами вніс 500 доларів на чистку океанів. Також у нас в Україні досі триває війна, і донати – вже дуже розповсюджена історія. Компанія "Run Ukraine" за підтримки великих партнерів зробили бігозбір. Тобто кожен кілометр – це 10 гривень. І я був амбасадором одного бігозбору. Це був збір на адаптивну поверхню для відновлення чутливості та змоги заново ходити. Тобто люди, котрі мали проблеми з кінцівками, котрі не відчували нічого, отримали можливість одужати.

Тобто заробляти майже неможливо, але ти замість того, щоб донатити свої гроші, можеш своїми кілометрами робити донати. Там зборів було багато різних: і на дрони, і на пікапи, і на багато чого ще. Тобто ти не витрачаєш свої кошти з кишені або з картки, а кілометрами ти допомагаєш тим, хто цього потребує.

Чи зручно взагалі бігати в Харкові? Які тут мінуси, які плюси?

- Харків я оббігав тричі навколо. Загалом це 83 кілометри. Харків нерівний по поверхні. По кільцевій дорозі – майже 1900 м набір висоти. Він постійно був зручним. І я вже знаю кожен його куточок. Я знаю, коли вмикають світло, світлофори, коли їде трамвай, тролейбус. Єдина проблема зараз – незручно, коли вимикається тривога, на смартгодинниках збивається час твого тренування. Це перше.

Друге: раніше я прокидався о 4-й годині ранку, щоб побігати. Зараз, враховуючи комендантську годину, я встаю о 5-й, щоб вибігти. Це не мінус, це, мабуть, адаптивність до цього. Тому що, ну, дякую, на годину довше посплю. Але не дякую, що на годину довше затримуюсь на тренуванні.

Загалом мені дуже подобається бігати у Харкові. У будь-якому районі. Ба більше, 2 січня 2024 року біг врятував мені життя. Тоді я пішов на тренування, і у мій двір прилетіла ракета. Якщо брати в цілому, ком'юніті бігунів із Харкова, те, що я знав, переїхали більшість. У Києві тусовка бігунів дуже велика. Я як забігаю на Труханів, там дуже багато людей. Я постійно розповідаю про Харків. Я за те, що треба підтримувати, по-перше, українське, по-друге, харківське. І я за Харків. Де б я не був, я залюбки повертаюся сюди. Тому що Харків – це, мабуть, навіть інше повітря, коли ти дихаєш. І в Харкові зараз люди з повномасштабним вторгненням стали більш такими лайтовими, спокійними та дуже адекватними. Я розумію, що де б ти не бігав, все одно ноги ведуть до міста. Я навіть коли планував свій маршрут під час рекорду, все одно прийняв рішення фінішувати в Харкові, бо про нього треба казати й розповідати, і говорити. Усюди бігати добре, але вдома – краще за все.

Чи взагалі у Харкові велике зараз ком'юніті бігунів? Чи воно змінилося спочатку повномасштабного вторгнення?

- Воно дуже змінилось. У нас майже відсутні тренувальні клуби, які тренують офлайн. У мене є тренування за донат. Я круглий рік проводжу тренування. Для всіх охочих донат від 100 гривень. У Харкові приходять і тренуються. Кількість бігунів зменшилась, але є такий кістяк, котрий бігає.

Скільки це людей? До 100?

- Ні, набагато більше. Тих, кого я знаю, хто бігає в Харкові, ну їх десь 500-800 людей точно. Це в Харкові. А ще багато харків’ян, котрі виїхали, але вони бігають в інших містах і навіть в інших країнах.

Поговорімо ще про волонтерство. Якраз ти сказав за твою ініціативу "Біг за донат". Наскільки зараз багато цією послугою користуються люди? Чого вона має?

- Коли тепло, ось весна починається, всі ж думають, що треба готуватися до літа. У теплу пору максимум я збирав 22 людини. Взимку це 3-5 людей. Не всі хочуть виходити з зони комфорту. Я рік вже повністю провожу цей проєкт. Воно мені нічим не мінусує, не заважає, тому що все одно б я бігав. А так я бігаю з користю, я з ними бігаю, ми спілкуємось, знайомимось.

Які потреби вдалося закрити завдяки цій ініціативі?

- Це постійна тема, вона в потоці. І бувають моменти, коли ми не встигаємо закрити, воно просто якось додатково. Щоб сказати глобально на конкретну ціль, я ніколи так не робив. Тому що це могло бути дуже довго. Враховуючи кількість людей, що приходять, скажу про проєкт "Kraken Run", який ми проводили. Я б хотів сказати, що це український проєкт, але ні. Онлайн бігли навіть в інших країнах. Нам вдалося зібрати 800 тис. грн. І ми купили баггі для спецпідрозділів.

На яких тоді інших проєктах ви зараз концентруєтесь?

- Зараз це військові. Надходить дуже багато звернень, але ми м'яко відмовляємо, тому що у нас є на забезпеченні певних три підрозділи на постійній основі. Один з основних – це 225-й полк. І закриваємо потреби. З останнього ми змогли купити 250, якщо не помиляюсь, теплих зимових спальників. І ось нещодавно була передача. Усі вони були придбані за допомогою аукціонів на концерті Міши Крупіна.

Також зараз я, умовно кажучи, дописую регламент одного проєкту. Ми хочемо зібрати велику кількість радянської макулатури й обміняти її попередньо на автівку, а взагалі побачимо, що буде потрібно військовим. Зараз ми тільки закрили збір, тому даємо відпочити аудиторії, тому що розуміємо, що зараз збори дуже тяжко йдуть, і хочеться створювати щось цікаве. Можливо, цього року навіть буде забіг, присвячений збору. Проєкти є, і вони вже готові, але треба розуміння, як їх проводити.

Чи займаєшся зараз екоактивізмом?

- Якщо брати пріоритетність, ми розуміємо, що наразі це другочергово, але час від часу я дивлюсь, читаю, відвідую конференції. Чесно, мені все хочеться, але не вистачає часу. І я розумію, що після закінчення війни екологія ще буде довго не на часі, принаймні у нашому регіоні, тому що все це буде сконцентровано на відбудові й розмінуванні. Але цього року, сподіваюсь, вийде великий проєкт, пов’язаний з екологією. На жаль, не в Харкові, а, скоріш за все, у столиці. Також у Хмельницькій мене запрошують провести чисті ігри для їх міста. Я сортую сміття, ходжу зі своїми торбами, з шоперами, і все це продовжується. Я розумію, що люди не звертають на це уваги, а більше звертають увагу на те, що відбувається в нас в країні, але все ж таки багато звертаються за консультаціями, багато звертаються за допомогою і взагалі якоюсь інформаційною підтримкою стосовно екології. Тому будемо намагатися, але це важко.

Наостанок про те, що ти б хотів зробити, яку свою мрію втілити після перемоги?

- Я б хотів пробігти вздовж кордону нашої незалежної цілісної України. З Кримом, Донецьком та Луганськом. Це дуже вартісний та масштабний проєкт. Але дуже б хотілося. Я більше скажу, що є проєкт забігу з Харкова у Крим. І я там зарезервував собі одне місце. Але ми розуміємо, що це може затягнутися надовго.

Хотілося б організувати екіден. Це така собі естафета. І мені б хотілося, щоб з кожного міста в сторону столиці була така естафета, де фініш був би в столиці. Тобто з кожного міста біжить команда, бо це дуже велика відстань, і фінішує на Майдані Незалежності. І всі ці проєкти я б хотів присвятити єдності та цілісності України.

На жаль, досі є розмови про те, що Схід-Захід, там і все це інше. А в мене зараз дівчина з Луцька, а я з Харкова. І своїм прикладом вона показує, що неважливо, з якого ти регіону, ми всі українці. У неї українська трошки з діалектом, наша східна українська теж відрізняється. Але ми розмовляємо українською – і це нас об'єднує. Тому я б зробив такий всеукраїнський екіден, який би об'єднував не тільки бігунів, а й всі міста. Це дуже такий крутий проєкт. Я сподіваюся, що мене підтримують і знайдуться люди, котрі все це зможуть профінансувати, бо це буде прямо дуже потужно. І ціль взяти, наприклад, допомогу переселенцям. Тому хочеться підтримувати, об'єднувати. Нагадаю, що я до 2022 року повністю розмовляв російською. Потім я перейшов на українську, тому що я збагнув, що дуже дивно жити в Україні, але говорити чужою мовою. Я не про розкол, а про об'єднання і про підтримку цілісності України. Тільки тоді вона буде великою і незалежною державою.

Читайте також: Глава парламентської дипломатії Естонії Марко Міхкельсон: Це війна не путінська, це війна Росії