Інструктор з інженерно-саперної підготовки 57 бригади "Чуб": Вибухівка є, але її хочеться більше

Кожен військовослужбовець, навіть після курсу БЗВП, у 57-й Окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка проходить двотижневий так званий адаптаційний період, під час якого інструктори бригади зорієнтовують рекрутів на виконання вже конкретних завдань. Над цим працює група бригадних військових, зокрема, й інструктор з інженерно-саперної підготовки 57 бригади з позивним "Чуб".

Боєць "Чуб" в інтервю виданню "Думка" розповів, як потрапляють до групи інструкторів, чому готують у 57 бригаді, чи є проблеми з вибухівкою, з підривачами й детонаторами, як уберегтися від контузій і як подолати страх вибухів.

Як ви потрапили до групи інструкторів? Наскільки я знайомий з інструкторами, це люди, які мають заслуги в певній галузі, якій вони зрештою вчать. Ви, можливо, придумали якийсь склад вибухівки, або тактику застосування вибухової речовини, або якогось боєприпасу?

- Якщо чесно, все набагато банальніше. Коли наше керівництво прийшло до думки, що все ж таки потрібно створювати свою групу спеціалістів, то зрозуміло, що було прийнято рішення шукати таких людей серед тих, хто вже отримав якісь обмеження по здоров'ю, має вже групи інвалідності, але цих людей не хочеться відпускати від себе, зберегти той досвід, який у них є. І таких людей почали набирати. Одним із цих людей є я.

Одразу скажу, що інструктором себе не бачив. Для мене це теж був такий достатньо цікавий досвід. Було дуже багато переживань, чи не підведу я тих людей, які за мене замовили слово, які на мене зробили ставку. Тому довелося постаратися, взяти себе в руки, що не знав, можливо, підтягнув. Плюс, дуже багато було роботи по вибудові програми, яку ми даємо.

Зрозуміло, що ця програма не є якоюсь стабільною, вона постійно адаптується під різні умови, тому що війна теж міняється і змушує нас адаптуватися. Але ми перші навчальні етапи і для мене, і для людей, яким я проводив, уже всі прийшли. Тому зараз працюємо стабільно, з впевненістю.

Наскільки я розумію, саперна справа – це справа, яка потребує неабиякої посидючості і витримки в людини. Як обираєте собі людину? Чи працюєте з усіма, кого дають? Насправді сапер має бути фантастично посидючим і не нервовим.

- У вас трішки інше бачення тієї підготовки, яку ми даємо. Перше, не я вибираю людину, яку готувати в сапери. Таких людей визначає керівництво, у них є своє бачення, це залежить від різних факторів, перераховувати їх не будемо. Я вже працюю з тими людьми, які є. Але по факту інженерна саперна підготовка в основі своїй, яку я даю людям, це ознайомча інформація по темі гранати і міни.

Чому ознайомче? Це достатньо болюча для інструкторів тема, і не тільки 57-ї бригади, а й усіх бойових бригад. Тому що ми повинні за час адаптаційного періоду, а він достатньо короткий, поповненню, яке ми отримуємо, надати якісь знання. Чому надати? Адаптаційний період надається для того, щоб людей, які до нас приходять, ми зорієнтували на задачі, які ставить керівництво перед нами. У людей повинні бути знання.

Уточнення. Адаптаційний період – це після БЗВП у бригаді?

- Так.

Яка тривалість? Розкажіть, як це відбувається саме в 57-й бригаді?

- Адаптаційний період – 14 днів. Протягом цих 14 днів спочатку проводиться виявлення рівня знань, який є у людей. Уже під ті знання, які у людей є, пропонується програма по різним напрямкам. Це і вогнева підготовка, це і тактика, і відповідно саперна інженерна справа.

Чому основи? Ми прекрасно розуміємо, що за будь-який адаптаційний період ми сапера не зробимо, як би ми не хотіли. Але ми повинні бути впевнені, що людина, яка пройде в нас хоча б навіть мінімальний короткий час навчання, після цього періоду зможе виконати свою роботу. Що це значить? Наприклад, гранати.

Тут достатньо така цікава тема, що можна спілкуватися на 3-4 години, як у мене йде теоретична тільки частина. Питання в тому, що не важливо, яка попадеться людині граната. Я повинен бути впевнений, що після мого заняття ця людина, яка б вона не булла – фізичний стан, розумовий стан, вік – вона зможе в необхідний момент кинуть дану гранату. Це максимально важливо, навіть не передати як. І ми старалися докласти всі зусилля, щоб бойову гранату дані люди кинули саме в наших умовах.

Я думав, що це вогнева підготовка, а не саперна.

- У нас трошки є своє розділення. Чому? Те, що йде на БЗВП, це повторення, на наш погляд, строкової служби, тільки з максимальною кількістю знань, яке ми накопичили за час війни.

Уявіть собі, що людині, тому трактористу, водію, який попадає на БЗВП, йому повинні впихнути погодинно отой весь масив знань, який у нас є. Це нереально, неможливо, ніяк і ніколи, як би хто цього не хотів.

У нас інше бачення того, які повинні бути програми. Вони повинні бути набагато простіші. Чому? Тому що ця людина повинна, перше, вийти на свій перший вихід, друге, бути впевненою, мотивованою, і третє, вижити. Після того, як вона повертається з першого виходу і не зламалася, і вижила, тільки тоді ця людина є солдатом і готовою до сприйняття накопичених наших знань, які у нас є. Як би ми всі не хотіли, як би ми всі не старалися, ми ці всі знання їм в голову не вкладемо.

Як викладач, як ви боретесь зі страхом рекрута? Найважче людині, яка починає працювати з вибухівкою, донести, що це безпечно, якщо ти знаєш, що ти робиш. Є якісь методи?

- Я свою програму починаю саме з гранат, тут простіше. Давайте закінчимо по гранатам, тоді вже ми перейдемо до мін. Спочатку, звісно, теорія, вона займає дуже багато часу, як би смішно це не звучало. Ця теорія побудована на тих видах гранат, із якими в тому чи іншому ступені працювала і працює 57-а бригада.

Моя задача не вимагати від них запам'ятати всі ці гранати, а показати, що є певні принципи, які ми для себе випрацювали, і ці принципи працюють. І поки вони працюють, вони їх використовують. Дані принципи, дане бачення по гранатам максимально просте і навіть коли у нас мозок в стресовій ситуації відмовляє, це працює. Чим максимально простіше, тим ефективніше. Тобто все повинно бути автоматично, незалежно від нашого мозку, від нашого розуму.

Це на теорії я роблю перший крок. Другі кроки ми затверджували киданням бойових гранат із деякими нюансами. На превеликий жаль, я це не можу сказати в ефірі. Це свої секрети. Як метати, потім що ми ще з людьми робимо. Це вже, вибачте, наші маленькі такі секрети. Ми ділимося тільки з людьми, які приїжджають перейняти наш досвід. На превеликий жаль, на телебаченні не все ж можна розказати.

Я людину проводжу за руку, крок за кроком, доки вона кине ту бойову гранату. Коли вона виходить після цього із розправленими плечима, погляд гордий. Вона це зробила!

А люди бояться кидати, правильно?

- Абсолютно вірно. Зараз, умовно, 80% страх такий, що руки тримтять. Так це ще немає бойових дій. Тому так ми категорично відносимося до того, щоб люди подолали свій страх тут, а не там. Тому що там будь-яка пауза призведе або до загибелі самого бійця, або до загибелі його побратима.

Потім, зрозуміло, ми переходимо до теми мін. Чому так важливо перейти до теми мін після теми гранат? Тому що вони долають психологічній бар'єри.

На гранатах?

- Так! А тепер уявіть собі. Приходять вони на заняття і бачать перед собою не таку маленьку кількість зразків, як перед вами, а разів у 3-4 більше, тому що там є і бойові зразки, є вихолощені з бойових зразків, плюс багато ще моментів. І я починаю про це розказувати. Дуже багато людей, які отримують ступор і просто жах, впадають в цей стан жаху, тому що вони розуміють, наскільки все страшне і все може їх вбити.

Знову ж таки, наша задача не подавати це лайтово. Ми навпаки знімаємо з них рожеві окуляри, як би не просили їх не лякати. Тим більше, що ми не лякаємо цих людей, а даємо їм плюс-мінус максимальну правду. Їхня задача не запам'ятати всі сотні чи тисячі мін. Це нереально.

Їм потрібно запам'ятати ту частину мін, яка максимально часто використовується на нашому напрямку. Тобто, як вона виглядає, як вона може прилетіти до них, як вона спрацює і, відповідно, які ураження вона може нанести. Знаючи це, плюс-мінус, є якісь шанси уберегтися, помітити і, відповідно, не наробити ніякої шкоди собі, а якось спробувати обійти, уникнути дії даної міни. Це дуже важливо. І тут інформації запам'ятати треба набагато більше.

Також на фоні цього в нас теж є багато напрацювань. Це і мінні полоси, які вони мають проходити і особисто, і імітуючи проведення групп. І робота по замінування. Хоча, якщо чесно, з мінною самою справою звичайний солдат стикається в мінімальних моментах.

Ну і, звісно, ми зупиняємося на тих мінах, якими вони, саме вони, звичайні солдати, там працюють без нас, саперів. Як не крути, є певні види мін, які солдатам дуже допомагають. Це певна суперзброя, яка є максимально легкою, невеликою і дронами доставляється на позиції до цих солдат. Ну і звісно максимально простою у використанні. Це дуже велика допомога тим людям, які переборюють у собі страх і можуть нею скористатися.

Наприклад, що на позиції може бути? Тобто ОЗМ скидуєте їм?

- Ні, абсолютно ні. Це клеймор. МОН-50.

Направленої дії. Треба людям пояснити.

- Направленої дії.

Що зараз із вибухівкою в 57-й бригаді?

- Давайте так. Вибухівка є, але її хочеться більше. В чому це виражається? Вона може бути не в тому вигляді, в якому, наприклад, вона потрібна якомусь підрозділу саперів.

Як не крутий, кожен підрозділ саперів, окрім того, що робить саму роботу, тобто інженерні та мінні загородження, замінування чи розмінування, а ще він робить дуже велику роботу по створенню саморобних вибухових пристроїв саме для дродів, таких як FPV-камікадзе. На скиди. Це і для "Мавіків", і для великих гексакоптерів по типу "Вампірів". У кожного є своя спеціалізація, уже є своє бачення, свої улюблені види формовок, умовно. Хтось працює з "Друкармією", хтось працює з окремими волонтерами, розробляє свої види так званих скидів.

І під це все потрібна вибухівка. І ось вже залежно від того, що є в руках, починає працювати мозок у сапера. Тобто, якщо є якісь заводські вироби вибухові.

Найпростіша ТМ-ка, її найчастіше розбирають.

- Ні, ТМ-ка – це зараз дуже велика цінність, тому про неї ми не балакаэмо. Наприклад, є бракована 120-мм міна.

Яких, на жаль, немало.

- Причина неважлива, ось вона є. Зрозуміло, що її розкрутять, виймуть вибухівку і будуть з нею працювати. Там теж дуже велике значення має, в якому стані та вибухівка, потрібно допрацювати чи ні. Зрозуміло, що теж пробують розробляти свої види вибухових речовин. Працюють, до речі, з різними волонтерами. Добре, що є люди, які цим займаються.

Але ми повинні розуміти, що коли ми балакаємо про скиди, то вибухові речовини, виготовлені на кухні, не підходять, хоча вони вибухають. Чому? Сила вибуху буде набагато менша, ніж у заводських вибухівок. Відповідно, для того, щоб добитися необхідного ефекту, вага вибухового пристрою повинна бути набагато більша.

Я можу опонувати. Можливо, чули, є такі харківські дронарі "Гострі картузи"? Стикалися з "Фут крашером" їхнім? Що думаєте?

- Не стикався, на превеликий жаль. Я в більш навчальному моменті задіяний. Наскільки я знаю, ті, хто виробляє для якихось підрозділів вибухівку, вона все одно не йде в таких великих кількостях, щоб задовольнити потреби всіх. Не можуть задовольнити потреби саме тих людей, з ким працюють. Тому навіть якщо там якась дуже класна вибухівка, я можу це прийняти, але навряд чи вони зможуть поділитися з нами.

Є в мене приятелі, з якими я спілкуюся, вони достатньо давно воюють. Хлопці казали, що за часів роботи в Бахмуті були великі проблеми з детонаторами. Яка зараз ситуація?

- З якими саме?

УЗРГМ.

- Те, що я замітив, це з польського виробництва. Я прошу вибачення, але у нас запасів вже немає. Усе, що навіть класичне радянське у нас є на руках, це ми отримуємо з-за кордону. Це ті старі залишки. У нас пробують виробляти гранату F-1, але ті ж самі УЗРГМи старі. Я навіть 90-х років не бачив. У кращому випадку 1988-й рік. Ви розумієте, а то й 1960-70-ті роки.

Як фахівець, що найбільш ефективно для скидів, для FPV, для метання з крила? Що би ви порадили?

- Нічого не пораджу. По-перше, не будемо розкривати певних секретів, як не крути, ворог нас дивиться, відслідковує і теж бере до уваги. Тому що, по факту, більшість рішень, які використовує ворог і які використовуємо ми, вони плюс-мінус лежать в одній площині. Єдине, що потрібен маленький поштовх, щоб ми чи вони прийшли до цього.

По-друге, не зовсім коректне запитання, тому що навіть ті ж самі дрони зі скидами – різні бази. Що це значить? Є Mavic, є Autel, є FPV. Там уже є свої нюанси і підзадачі. Це настільки важливо.

Які є нові розробки? Як ви тестуєте? Чи проводите ви тестування?

- Тестування проводиться. Наприклад, дзвонять нам знайомі з "Друкармії", як варіант, і кажуть: ми придумали новий вид скиду, протестуйте. Чому протестуйте? По-перше, чи підходить під певні дрони, під певні носії, плюс, чи підходить геометрія хвостовичка, щоб балістика була нормальна, щоб не сильно крутило, щоб плюс-мінус куди потрібно воно падало. І тоді вже хлопці граються, забивають тими вражаючими елементами, які є під рукою, що дістали, чи закупили ті шарики, чи нарізали дріт, і тому подібні різні речі. Відповідно граються з вибухівкою.

Повертаємося до того, що є під рукою. Якщо там є тротил, граються з тротилом, але обов'язково додають пластид. Якщо багато пластиду, граються з пластидом, ексофол, гексоген, тобто ідуть різні речовини в роботу. І це все десь на полігоні. Є певні мішені виставляються і зі сторони знімають. Йде підрив, йде аналіз враження уламками, які вони туди поставили.

Йде аналіз самого вибуху, як вибух подіє на ті чи інші мішені. Кожні підрозділи проводять плюс-мінус зі своїми якимись варіаціями. Але це все відбувається в полігонних умовах.

Для бійців ви проводите тренувальні підриви, щоб новобіранці не боялися вибухів? Як це взагалі робиться?

- Те, що стосується піхоти, ми стараємося це проводити, на превеликий жаль, не так часто, як би хотілося. Але, наприклад, у нас є і психологічна смуга, яку люди проходять, і ми імітуємо малі вибухи, великий вибух, однозначно, щоб вони це відчули.

Допомагає це бійцям?

- Однозначно!

Для чого це взагалі придумано?

- Психологічний ефект дуже великий. Для того, щоб вони відчули тут, в звичайних умовах, наскільки це страшно чи не страшно. Ми всі слухаємо зі сторони: це жах, не можна підняти голову, голова квадратна, ще щось.

Так квадратна, я сам пробував.

- Однозначно, але наскільки квадратна?

Ну, на тиждень голова болить.

- Наскільки квадратна? А що потрібно робити для того, щоб мінімізувати цей ефект?

Навушники балістичні.

- Які навушники? А де ви візьмете на всіх навушники?

На всіх не візьмеш. Я не знаю, а як?

- Відкритий рот, але ж... Із відкритим ротом бігати не можеш, але з привідкритим, тобто це повинно бути... Виглядає зі сторони дуже негарно. Так, рот набитий багнюкою, піском, але це єдине, що буде працювати. У кожного з інструкторів отакі маленькі, скажімо так, рекомендації є практично на всі випадки бойових дій, на всі умови бойових дій, тому що по факту всі інструктора у нас бойові, наголошую на цьому.

Вони були в різних умовах, хтось в штурмових діях в степах, хтось в штурмових діях у містах, хтось в оборонних діях. І ці совї знання та рекомендації, які допомагали, саме допомагали, практичні, не книжкові, наголошу, не книжкові, ми їм доносимо.

Розкажіть, що нового в росіян? Бачите їхні скиди, аналізуєте, щось не вибухнуло? Що в них цікавого?

- Не цікавого, проблемного. Я скажу в загальному, але ви зараз уловите, в чому проблема. Бо ми теж намагаємося йти по даному шляху, але в них можливостей більше.

Плати ініціації, так звані джоніки. Це найстрашніше, що зараз може бути серед вибухових пристроїв. Чому? Тому що з Китаю вони цих плат різної якості, зрозуміло, що навіть низької, але при 70% відмов 30% при тій масовості, яку вони можуть собі дозволити, це дуже страшно. І це може бути в будь-якому вигляді. Чому? Тому що це на метал, це на рух, на коливання, це навіть на світло. Дуже-дуже багато видів. І це якраз лякає людей ще більше.

Знову ж таки, тема дуже цікава, але я не дозволю собі розкривати певні секрети, які у нас є. Тому що ті рекомендації, які ми даємо, вони працюють, бо невідомі ворогу. Якщо я зараз це буду озвучувати, на жаль, вони можуть втратити свою ефективність.

У них з'являється достатньо багато мін зі штучним інтелектом, правильно я розумію?

- Це не зовсім штучний інтелект.

Мені розповідали про їхню ПОМ-3, в якій є сейсмодатчик, який реагує саме на рух усередненої людини.

- Ось дана міна в мене в руках. У кожного сапера є своє бачення цієї міни, але те, що я взяв зі свого досвіду, з досвіду своїх побратимів, а також з досвіду побратимів ыз інших бригад, тому що все ж таки ми спілкуємося, пересікаємося. Так от, з одного боку, це страшна міна, з іншого боку, це ж виріб, як не крути, російський, відповідно якість, відповідно певні проблеми.

Перше, про сам сейсмодатчик. Як не крути, ви не можете підібрати ідеальний алгоритм на рух людини. Ну хоча б тому, що люди різні. Окрім того, що ми можемо взяти рух усередненої людини, ми не можемо взяти до уваги і в той алгоритм вкласти, в якому стані вона, з якими вона ушкодженнями, як вона волочить ті ноги, в яких умовах вона пересувається.

Відповідно, дуже часті випадки, коли дану міну замічають біля себе, а вона не спрацювала. Але якраз от тоді починаються основні проблеми. Розумієте, в чому річ? Тому що коли ми замічаємо дану міну, от тоді наш організм отримує такий сплеск адреналіну, що як би не крутили ми, як би не хотіли, куди б ми не продовжили свій рух, то цей рух буде вже іншим. І ось тут уж як спрацює дана міна, невідомо.

Для глядачів дуже важливо про це проговорити. Якщо ви бачите подібні предмети десь в лісі, навіть у Харкові, за межами міста, в області, жодним чином, ані руками, ані чим іншим їх не чіпаєте. Повідомляєте поліцію, повідомляєте рятувальників. Навіть не підходите до неї.

- Що ще добавлю від себе, така маленька, але дуже корисна буде рекомендація. Усе, що довге лежить на землі, не підходимо. Усе, що металеве, умовно, з насічками, здалеку ми все рівно насічки будемо бачити. Це може бути тонке довге, це може бути товсте коротке. Не підходимо. Чому? У голові повинен спрацювати сигнал – магнітний датчик.

Навіть ті міни, наприклад, ПТМ-1, стара міна, вона нажимної дії. Для того, щоб спрацювала, потрібно на неї наїхати і по факту наступити, дати навантаження.

Дані міни, наприклад, коли нам попадають руки, ми додаємо магнітний датчик. Ворог робить теж сам. Якщо, наприклад, раніше вони їх викидали касетами, так як вона і повинна розкидатися, то зараз ці всі речі не викидаються касетами. Як не крути, вже який рік війни воно сказується на тих запасах, які в них є. Вони їх розкидають дронами. Але дроном набагато вигідніше кинуть. Чому? Тому що йде точкове донесення міни. Саме в той район якийсь 100% потрібен нам чи ворогу.

Відповідно, не важливо, що там лежить, ви це чи не знаєте. Важливо те, що воно довге, воно штучне, воно не природне. Магнітний датчик. Те ж саме, відповідно, те, що з насічками.

Поясніть людям, магнітний датчик, спрацьовує при наявності на тобі чого?

- Металу. Наприклад, ось дана заводська міна по заявленим характеристикам заводу, який її виробляв, від 150 грамів металу може спрацювати. Це не значить, що вона зразу на нього зреагує, але через якісь 2-3 секунди може спрацювати. На велику кількість металу 100% спрацює. Але окрім того, що там магнітний датчик, вони ж можуть всі бути перероблені на коливання ті ж самі. Тобто ми її рухаємо трішечки, вона спрацює.

Є датчики подвійної дії. Магнітний і ті ж самі коливання. Це вони зараз самі такі масові, розповсюджені, що зі сторони ворога, що з нашого боку. Плюс, наголошую, ті ж самі насічки, тому що це саме легше, що може бути. Це хоч шматок труби, хоч якась пружина така заводська, де просто нарізали ті насічки. Чи це відливка, але бачимо насічки, не підходимо. Зразу в голові – магнітний датчик. Ну це страшна річ.

До речі, вже доволі, ну, достатньо довгий час крутиться відео зі сторони ворогів, де вони дану міну всовують у тушку зайця. Ми розуміємо, що проти людини це не кинуть. Кинуть там, де очікують техніку. Але там, де техніка, там проходять і люди. Фантазія у них дуже велика. Набагато більша, ніж у нас. Як не крути. Ми учимся у них.

До чого я підводжу? Запам'ятати і знати усе неможливо, і відслідкувати всі їхні інновації постійно неможливо. Але можна собі ставити певні асоціації. І от на цих асоціаціях старатися уникати оцих всіх проблем. Оце сама проста асоціація. Лежить щось штучне, неприроднє, довге на землі – не підходимо, магнітний датчик. Те, що лежить з умовними тими насічками – не підходимо. Магнітний датчик. Уже цього достатньо. Ну і плюс те, що у вигляді супутників – або вусика, або сейсмічний датчик – теж не підходимо.

Читайте також: Керівник групи інструкторів 57 бригади "Моісей": Тактика малих груп дозволила зменшити кількість "трьохсотих"