Лагідна чи примусова: Якою має бути українізація в Харкові
Російське повномасштабне вторгнення та ледь не щоденні ракетні обстріли Харкова значною мірою змінили суспільні настрої в місті. 25 січня 2024 року оголошений у Харкові днем жалоби у зв'язку із масованим ракетним обстрілом, внаслідок якого загинуло 10 людей, у тому числі 8-річна дитина, ще майже 70 мешканців міста – постраждали.
Реагуючи на жахливі удари по Харкову, мерія ініціювала нову хвилю деколонізаційних перейменувань, зокрема, й перейменування вулиці Пушкінської на честь українського філософа Григорія Сковороди.
Дуже часто люди й самі відмовляються від російськомовного контенту та використання російської, оскільки саме цією мовою віддаються накази про обстріли України.
У щоденному режимі громадяни України бачать, як нищиться Донбас російським терористичним угрупуванням військ. І що російськомовність навпаки не рятує від терористичних ударів окупантів.
На переконання "Думки", українізація та деколонізація Харкова йде надто повільно та має бути прискорена. Однак ми запитали, якою має бути українізація в Харкові – лагідна чи примусова? (Зазначимо, що опитування було проведене до масованого ракетного обстрілу Харкова 23 січня).
Андрій і Настя: "Мені здається, більш лагідною. Я перейшла на українську, тому що я того хотіла. Я якийсь час, коли виїхала з Харкова, жила в Полтавській області. І там всі спілкуються українською. Люди повинні самі до цього прийти. Ані яких примусів. І мені здається, що більшість людей хоч говорять російською, але думають вони проукраїнські".
Любов: "Українізація? Лагідна, звісно. Ну а чого повинна бути примусова?".
Віолетта: "Я вважаю, що для більш молодого покоління може бути вже більш напориста. Наразі я дуже мало зустрічала такого, щоб обслуговуючий персонал звертався російською. В моєму університеті дуже строго відноситься до того, щоб використовували російську мову. Російські матеріали повністю заборонені і для вивчення, і для використовування в наукових роботах. Зараз, враховуючи нинішню ситуацію, про поширення всього українського контенту, воно швидко набуває популярності. І тому зараз, навіть блогерам більш вигідно поширювати саме українське. Розмовляти українською, тому що зараз люди от саме цього потребують. Тому я вважаю, що результати є в порівнянні з тим, що було до Закону про мову. Це різниця велика".
Ірина: "Ну, я думаю, що люди самі перейдуть. Лагідною. Мої родичі всі дома розмовляли українською. А виходили вже на вулицю і розмовляли російською, от як усі".
Ангеліна і Ангеліна: "Лагідною. Якщо буде примусова, то люди не будуть хотіти під когось підлаштовуватись, щоб змінити свою мову. На якій вони розмовляють з початку життя. Молодь ще якось може перейти, а люди похилого віку ніяк".
Сергій: "Мабуть, лагідною".
Роман: "Цікаве питання. Я вважаю, що скоріше лагідною, ніж примусовою. Тому що примусово, ну, як можна людину змусити щось робити попри її волю? Почалось повномасштабне вторгнення і люди стали більш відкриті до того, щоб переходити на власну мову. З’явилося дуже багато інформації, ресурсів, допоміжних для людей, яким важко переходити. Для мене це було здебільшого, як моральна дилема, моральний вибір. Якою мовою розмовляти, як себе позиціонувати у світі. І позиціонування себе як українця в україномовній країні все ж таки набагато більш цінне для мене, цінне для культури країни, в якій ми знаходимося. Розповсюдження культури воно ж в першу чергу проходить через мову, якою ти розповсюджуєш культуру".
Дмитро і Денис: "Конституція гласить, що кожен громадянин у цій країні є вільним громадянином. Він має право вибирати будь-яку мову, якою він хоче розмовляти. Будь-яку релігію підтримувати. Тому якщо відштовхуватися від Конституції, ми всі вільні. Я все життя навчався в російській школі. Я розумію українську мову, я можу нею розмовляти, але дуже важко. А якщо тебе ще змушують, як правильно сказати, то важко. Дуже важко. Навіть у деяких закладах, коли ти йдеш на роботу, тобі кажуть: "Ти маєш розмовляти українською мовою". Мене нещодавно звільнили з роботи, бо я не спілкуюся українською. У мене, наприклад, прізвище російське і маю родичів у тому ж Білгороді".
Ірина: "Я вважаю, що лагідною. Тому що на примус завжди люди реагують навпаки. В офіційних місцях повинно 100% бути української мови. Наприклад, я скажу по собі. Я приїхала з Хмельницького, на деякий час виїжджала. І там звикла скрізь розмовляти українською. Приїхала. Думала, тут так само, але навіть заходячи в магазин, зі мною спілкуються російською, і я також переходжу на російську. Якби в офіційних установах ми скрізь чули українську, ми також переходили б. Тому що наше повсякденна розмова вже тягнеться до більш офіційної".
Маргарита: "Лагідною. Ви ж пам'ятаєте, як ми у школі та протягом усього цього періоду часу українську мову викорінювали. А тепер назад, але людям старшого віку перебудовуватись дуже складно".
Юлія і Марина: "Лагідно, але трохи і примусово. З якимись рамками. Обслуговуючий персонал чи офіційний потрібно. З чогось треба починати. Дивіться, я також народжена і ось моя дитина в Харківській області. Усе життя балакали на тій мові, на якій народилися і балакали наші батьки. І тут 23 февраля, а потім – 24 лютого. Тут перестроїлася в душі. Правильно. Мене заставляли примусово балакати на роботі. Я трохи сперечалася. Кажу: "Я же выросла на этом языке". Ну, а тут, побувавши в окупації – ні. Я наслухалась, надивилася і свідомо перейшла. Намагаюся".
Дарина: "Примусово – це неправильно. Батьки мають своїх діток привчати до української мови. Наприклад, у дитсадку вони чують українську мову, правильно? А від батьків – російську. Звісно, вони будуть і надалі розмовляти, як батьки, тому що це як приклад. Хоча я думаю, що ми своє своїх майбутніх дітей і зараз покоління, яке росте маємо, привчати вже до української мови. Старше покоління, взяти ж мою маму, їй важко перейти на українську мову, хоча бабуся в мене все життя була українськомовна. Зараз навіть, попри війну на "Новій пошті "обслуговування яке? Російською мовою. В аптеку я заходжу. Обслуговування російською мовою. Раніше, на початку я робила зауваження. Але потім зрозуміла, що втомилася. Це неправильно, але надто багато російської мови в сфері обслуговування і все-таки це має контролюватися. Це не контролюється. Я думаю, через те що війна. І через те, що людям і так важко. Але все-таки я думаю це має контролюватися хоча б у сфері обслуговування".
Олена: "Примушувати? Поки людина сама не вирішить, що він бажає знати українську мову… Так само як і англійську. Хто за нього вчитиме?".
Аміля: "Лагідною. Багато людей не люблять, коли їх примушують. Навпаки. Вони кажуть, якщо нас примушують, то ми не будемо переходити на українську мову. Тільки через це".
Олександра: "Мені здається, лагідна українізація в нас вже є. Примусовості я не бачу. Я думаю, що повинно продовжуватись у тих самих темпах, які є зараз".
Станіслав: "Неможна людей ламати".
Лілія: "Звісно, лагідною. Примусово ніколи не буває гарно. Одні кажуть: "Ось ти говориш російською, значить ти ворог". А я вважаю, головне що тут знаходиться (показує на серце)".
Харків'янин: "Не потрібно, щоб примусово було".
Максим: "Якщо ти хочеш жити, продовжувати жити в цій країні, розвиватися тоді тобі відповідно знати державну мову. Я народився хоч і в Донецьку, виріс в російськомовному середовищі, але я розумію, що це важливо знати українську і спілкуватися нею. Якщо ми будемо казати про ось такий варіант, коли в закладах люди спілкуються українською, то це формує таку атмосферу, коли люди оточують себе такої українською мовою. В закладах освіти, в закладах культури, в закладах обслуговування. І люди потроху саме до цього якось адаптуються, звикаються. Коли ти оточений в іншомовному середовищі атмосферою і відповідно у тебе є мотивація навчатися. Тобто повинна бути така мовна стійкість. Коли ти попри те, що спілкуєшся з людьми з російською мовою, ти принципово спілкуєшся українською. Тобто без образ, без нічого. Але ось якраз таки це рано чи пізно хтось перший зламається".
Марія: "Лагідна у нас не спрацює. А примусової так само проти, бо я як бачу загальну суспільну думку, то якось, якщо чесно, дуже негативно на це реагують. Тому я не знаю. Якось треба знаходити в цьому баланс. У Харкові пов’язує не тільки російська мова, а також дуже багато родинних зав’язків пов’язує. Бо наскільки я знаю, що у 90-ті приїжджали з бєлгорода, з курська сюди працювати. І так само залишилися. Тому напевно у нас взагалі і культурний простір так само був дуже пов’язаний, і до сих пір, напевно, продовжується ця тенденція. Тому нам буде набагато складніше від цього якось відмовитись. Я можу сказати, що мені дуже пощастило з українською школою. У нас неймовірні були викладачі з української мови і літератури. У нас все викладалося українською мовою і я з дитячого садка знала, розуміла і спілкувалася українською мовою. Достатньо вільно, наскільки це могла собі дозволити в умовах того, що місто достатньо російськомовне. Але загалом, мені здається, що тут дуже важливі погляди влади нашої. Щоб вони більше артикулювали, що це важливо. І не було різних думок, з приводу того, що існує якась "слобожанська мова" чи щось подібне тому".
Ольга: "Ну як можна відразу? Все одно ми розуміємо. Я навіть іноді не можу… Ось дивлюся фільм. А спитайте якою я його мовою дивилася? Я не пам'ятаю. Мені однаково. Книги читаю: українські, російські. Мені все одно. Я навіть не помічаю українською чи російською. Але ж це не обов'язково, що мені треба: "Давай говори українською". Де треба, я говорю українською, де треба я говорю російською. Яка різниця?".
Яна: "Давити їх треба усіх. Я думаю, що вже питань просто бути не може. І в принципі, я вважаю, що якби примусова українізація відбулася 30 років тому, то зараз і мій дім був би цілий, і мій брат був би живий. І я це не подарую і не пробачу тим, хто цього не зробив за ці 30 років. Це покоління наших батьків. Це їх відповідальність. А це вже наша відповідальність. І ми маємо все зробити правильно. На жаль, російською мовою наші проблеми не вичерпаються, але з цього варто починати".
Читайте також: Відстрочка від мобілізації за гроші: Що про ініціативу депутатів говорять у Харкові
Обстріл готелю в Харкові: Чому Ярославський промовчав після ракети в "Харків Палас"
