Шахраї під час війни в Харкові: Реальність

Стаття 190. Заволодіння чужим майном або набуття права на майно шляхом обману або зловживання довірою (шахрайство) – карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Шахрайство, або "аферизм", це той вид злочинної діяльності, який досить рівним тлом завжди проходив у кримінальних зведеннях. Такі злочини завжди супроводжують звичайне мирне життя законослухняних громадян.

Але у воєнний час в інформаційному просторі кількість шахрайських дій, особливо щодо військовослужбовців та їхніх сімей, явно збільшилась. Чи це так і чи є саме військовослужбовці та їхні рідні основною метою аферистів? І чи є якась особлива загроза для харків'ян?

Шахрайство як злочин є одним із найважче доведених, а відсоток заяв у поліцію за фактом шахрайських дій дуже низький. Тому є пояснення.

Як правило, більшість шахрайських схем побудовано таким чином, щоб сам "потерпілий" відчував себе винним тією чи іншою мірою. Наприклад, обман відбувається при спробі "таємно, але вигідно купити конфісковану техніку". У випадку із сім'ями військовослужбовців – це "можливість за гроші, минаючи офіційні інстанції та компетентні органи, повернути близьку людину з полону". Потерпілий, відчуваючи свою причетність до спроби обійти закон, у разі обману не повинен звертатися до поліції. Також на користь шахраїв виступає наше ментальне небажання "виглядати дурнем", "лохом" перед чужими людьми - це теж дуже важливо у проблемі не висвітлення подібних злочинів.

Тому сказати, напевно, спираючись на офіційну статистику та інформаційні дані, що кількість таких злочинів збільшилася, складно. Але, мабуть, не просто так 2023 року ст. 190 Кримінального кодексу України доповнили нововведенням: під час дії військового стану за шахрайство зі значними збитками для потерпілого – штраф від 68 до 136 тис. грн, або 3-5 років позбавлення волі.

Історія вчить, що час війни, незважаючи на будь-які посилення, перевірки документів та зменшення громадянських свобод, рівень злочинності зростає. Особливо злочинів "шляхом обману та зловживання чужою довірою". Злочинність, на відміну від економіки та державного апарату, першою перебудовується на "військові рейки" через свою динамічність і постійну екстремальну діяльність, а також відсутність бюрократії.

Для будь-якого шахрая у будь-якій схемі першочергове завдання – вирвати людину зі звичної зони комфорту, створити екстремальну ситуацію, за якої "потерпілим" легше маніпулювати та розраховувати на неадекватні та нелогічні дії з її боку. Тобто всі ми, прості громадяни, які переживають обстріли та евакуацію, перебуваємо в зоні ризику.

Харків'яни, які мешкають в одне з найнебезпечніших міст України, безумовно, опиняються в особливій зоні ризику. Особливо з огляду на те, що Харків має дуже багату кримінальну історію. Але Харків завжди "славився" високим рівнем конкретно "вуличного шахрайства", а в дев'яності – нульові навіть був одним із центів такого злочинного промислу. А нині не варто переживати, що такі "схеми" повернуться на вулиці міста. Але точно не в колишній формі і не в даний час.

Особливо багато питань у громадян викликають злочини проти військовослужбовців та їхніх сімей. Як можна у воєнний час обманювати людей, які воюють і постійно ризикують життям, у тому числі й задля безпеки тих самих шахраїв?

По-перше: це підневільна зміна громадянами звичного способу життя на екстремальний. Це стосується не лише цивільних, а й військових. Бійці, які живуть зовсім за інших умов вже тривалий час, особливо вразливі перед шахраями. Для них обіцянка від стороннього допомогти, обіцянка "доставити вантаж" чи "пригнати автомобіль для потреб ЗСУ" вже звучить правдиво та не потребує перевірки. Можливо, саме тому так багато випадків обману військових. До того ж шахрай часто видаються волонтерами, до яких з боку ЗСУ вже давно особлива довіра. Відомі випадки, коли аферисти для виконання злочинних комбінацій влаштовувалися у благодійні організації та навіть створювали власні фонди.

Але особливий цинізм у злочинах проти військових. Пообіцяти старій матері або вагітній дружині "допомогти зі швидким поверненням із полону" - одна із сучасних важких тем. Причому в цій моторошній схемі використовуються ті ж самі "інструменти", що й у класичних старих, "мирних". Знаходять різними шляхами потенційну жертву, входять у довіру, перевіряють платоспроможність. Але найжахливіше в тому, що після виплати обумовленої суми, якщо злочинці відчувають, що жертва ще має гроші або має можливість десь їх взяти, "включають тягло". Тобто вигадуються причини, через які "треба доплатити ще", причому це може тривати до виснаження ресурсів потерпілих та їхніх близьких. Такий старий метод із класичних шахрайських комбінацій є підтвердженням того, що до подібних справ причетні й професійні шахраї з багатим досвідом. А тих, хто обманює родичів уже загиблого бійця, розповідаючи, що він "живий і перебуває в полоні" і обіцяючи допомогти, навіть досвідчені злочинці називають мародерами та "людожерами".

"Як таке можливо?". "Нічого святого?". "Чому не бояться?"

Приблизно такі коментарі можна прочитати під публікаціями про такі злочини. Відповісти на них можна так:

- Будь-який злочинець за визначенням соціопат. Йдучи на злочин, він порушує не лише кримінальні та юридичні закони. А для віруючих ще й закони Божі. Законослухняному громадянинові ніколи не зрозуміти це. Для когось це одноразовий досвід, для когось – спосіб життя.

- Злочинці не несуть радість та гармонію у суспільство, скоріше навпаки. Але за всіх часів навіть у злочинному середовищі з'являлися представники, які дивували своєю жорстокістю та цинізмом. Так, одна найдавніша злодійська професія, "журавлинники", спеціалізувалася на крадіжці з церков, а також на похоронах і в будинках нещодавно померлих. Були і є розкрадачі могил та мародери, що роздягають трупи. Так, наприклад, у Харкові в певних колах з'являвся "Змій", батько одного з харківських авторитетів 90-х. Відомий був "Змій" тим, що у голодні роки буквально за шматок хліба вимінював у харків'ян предмети мистецтва та коштовності. Розповідали про нього, що міг особисто видерти у голодного золоті зуби, а вже потім віддати спраглому шматок. І хоча авторитету в місті він не мав, у кримінальних колах його приймали.

- Покарання за такі злочини досить м'які, а терміни невеликі. Але є інформація, що спокійно відсидіти свій вирок таким злочинцям не вдасться. Незважаючи на майже повну втрату колишніх принципів у тюремній спільноті, подібним "сидільцям" система готує дуже неприємні роки за колючим дротом. Як із боку виправної системи, так і з боку співкамерників. Тож бояться їм є чого.

Читайте також: Нелегальна зброя з фронту: Яку роль у бізнесі грає Харків