"Донецка и Луганска мало?": На каких условиях харьковчане согласятся на переговоры с путинской россией

В Харькове жители города категорически отказываются делать уступки россиянам, поскольку это в будущем приведет к оккупации других территорий Украины
Поделиться
"Донецка и Луганска мало?": На каких условиях харьковчане согласятся на переговоры с путинской россией
Центр Харькова после очередного обстрела с Белгорода / Фото: Думка

Последние несколько месяцев после перехода боевых действий больше в позиционную войну российские представители на всех международных площадках заявляют якобы о готовности к переговорам, однако на условиях так называемой россии, когда Украина признает временно оккупированные территории за захватчиками. Аналитики предполагают, что такие шаги путинских говорящих голов могут быть направлены только на то, чтобы размыть и подорвать попытки представителей Украины создать международную коалицию для выполнения 10 шагов мирного плана президента Владимира Зеленского.

При этом во времени совпали блокировка трампистами в США выделения 61 млрд долларов помощи Украины, блокирование венгерским премьером Виктором Орбаном 50 млрд евро макрофинансовой длительной помощи от Евросоюза и неоднозначные заявления словацкого премьера Роберта Фицо, который, похоже, решил строить "добрые" отношения с путиным.

На прошлой неделе масла в огонь подлили румынские правые, заявившие о якобы желании оккупировать часть территории Украины. Все это – части крупного внешнеполитического пазла, который пытаются выстроить так называемая россия для уменьшения поддержки Украины в мире.

Однако, очевидно, все будет в конечном итоге зависеть только от нас, украинцев, от нашего желания и готовности бороться и противостоять оккупантам. Поэтому "Думка" задала харьковчанам такой вопрос: "путин отказывается идти на переговоры, если Украина не признает захваченные территории. На каких условиях можно идти на переговоры с так называемой россией?".

Зоя: "Він бреше, як завжди. Як переможемо, так і будемо домовлятися".

Ігор: "Це буде повертатися знову і знов, якщо поступитися. Донецьк, Луганськ. Поступилися? Отримайте результат. Кримом поступилися? Отримайте результат. Нічого не міняється. Все одне і теж".

Харків'янин: "Ні-ні, тільки не це".

Раїна: "Думаю, що ні. Адже є міжнародні якісь угоди, які були підписані перед цим. Міжнародно визнані кордони. А чому ми маємо не забаганки реагувати різних диктаторів? Світ має перемогти одного диктатора. Мені здається, що тут мають докласти усіх зусиль".

Ольга: "Стільки жертв, стільки вже часу, стільки вже втрачено. Я про це з болем у душі кажу. І зараз все кинути і на переговори? А навіщо тоді наші люди? Наші хлопці і наші мирні? І наші діти взагалі? Навіщо гинули? У мене і близькі на війні, і брат рідний на війні. І дуже їм там важко. Але тоді навіщо це все було?".

Денис: "Дуже важко відповідати на це питання, тому що ми розуміємо, що перемовини, мабуть, прийдеться з ними проводити. У нас зараз офіційна позиція, що за кордонів 1991-го року. Але треба бути реалістами і враховувати те, що на них дуже важко буде вийти. Але при цьому всьому ми ніяк не застраховані від того, щоб росія не напала нас вдруге. Якщо в нас будуть якісь справжні гарантії безпеки від НАТО, тоді можна вже буде про щось думати. І ці території не можна ні в якому разі повністю віддавати росії, визнавати, що вони їх. Їх можна визнати лише тимчасово окупованими та заморозити конфлікт. Тільки якщо будуть стопроцентні гарантії безпеки. Щоб ми були впевнені, що росія не повторить свій напад вдруге. Тому що, якщо ми просто так заморозимо конфлікт зараз, тоталітарна росія зможе нарощувати свої військовий потенціал. А в нас почнуться знову чвари. Влада – опозиція і все таке. Тому тільки гарантії третіх країн. І не такі, як Будапештський меморандум, а справжні. Що робити? У першу чергу, треба спілкуватися з нашими західними партнерами. Якщо вони будуть давати, по-перше, гарантії безпеки. Мабуть, це навіть по-друге. А по-перше, давати більше-більше-більше зброї, щоб путін розумів, що рано чи пізно його все ж таки можуть дотиснути. Щоб він не був переконаний у власній перемозі. Тоді вже можна йти на переговори з позиції сили. Тому що та позиція, яка в нас є зараз: США не можуть проголосувати довгостроковий пакет допомоги. путін розуміє, що він зараз в сильні позиції знаходиться. Якщо ми зараз підемо на перемовини з росією, то нам потрібно буде віддавати дуже багато і йти на дуже невигідні для нас умови. Це буде гірше ніж Мінськ-1 і Мінськ -2".

Харків'янка: "Я ніяк не вважаю. Я в політиці не компетентна".

Костянтин: "Треба спочатку захистити. Вигнати цю потвору за межи України. І після цього домовлятися про репарації".

Євген: "Кожна війна так чи інакше закінчується якимось домовленостями. Але як це робити зараз у цій ситуації? Я вважаю, що потрібно було якось інакше себе вести у 2014 році. Треба було цього не допускати. Це моя думка. Тоді треба було якось все вирішувати. Якось чимось поступатися. Про щось, можливо, домовлятися у якихось самих високих кругах. Із Європою, з Америкою, з росією. Що завгодно треба було робити, але щоб це далі нікуди не пішло. У них були плани і вони до цього готувалися, більше ніж ми. Тому всі ці роки, маючи такого сусіда, треба було щось робити".

Вадим: "Якщо ми визнаємо окуповані території, то тоді вони підуть дальше. Після того, як перепочинуть і зберуть свої війська. Щось потрібно робити. Але якщо ви даєте комусь чогось відкусити і перетравити це, це дає їм надію, що далі можна відкусити наступний шматок і так далі. Ці забаганки тільки для того, щоб у наступний період можна було захопити все легше. Тільки для цього. На якісь потрібно йти перемовини, тому що завжди усі війни цим закінчується. Але умови потрібно, щоб були вигідними для України".

Наталія: "Ну як? Стільки солдат полягли. За що? За що полягли? Це ж не брат, це ж просто терорист. Їм не можна довіряти ні в якому випадку. Ні в якому випадку!".

Людмила: "Тільки на наших умовах. Тільки на наших".

Ігор: "Дуже складне таке питання. Бо сказати, що ті території не наші – це важко. Але і воювати 20-30 років це теж не дуже гарна ідея".

Ярина: "Ніяких! Ніяких перемовин не може бути. І тим паче ні мирних, ніяких. Ми маємо виключно перемогти. Перемогти цю навалу не тільки для себе, не тільки для своєї української землі. А насправді для всієї Європи. Тому що саме Україна зараз стоїть на заваді оцій російській наволочі вторгнутися на територію усього взагалі-то світу. Тому ніяких перемовин із цією потворою бути не може. Якщо, не дай Боже, буде якась послабка з нашої сторони, то пройде рік-два і буде ще. І з більш потужною силою".

Олена: "Ні на яких. Із терористами перемовин не ведуть. Нецензурно не можна говорити, тому ніяких перемовин".

Харків'янин: "На перемовини з росіянами тільки при виводі всіх військ з України".

Роман: "Знаєте, ситуація дуже нагадує 39-40-й рік, коли так само Гітлер говорив, що "я ось трошки захоплю Чехії, трошки захоплю ще якусь країну і на цьому вирішимо і зупинимося". Я гадаю, якщо ми почнемо перемовини із захопленими росіянами територіями українськими, то поступово путінські війська будуть рухатися далі. І це сигнал напружитися не тільки східній, а і західній Європі".

Анастасія і Максим: "Поступки на якісь йти вже, можливо, навіть аморальна. Тому що, те що відвоювали наші воїни, воно безцінно. Ми маємо друзів і навіть колег, які загинули або віддали своє здоров’я. Тому на поступки, напевно, не треба йти. Просто якщо знову ж таки керуватись цією політикою "заспокоєння ворога", як у Другій світовій, вони просто не зупиняться. Вони і так не хочуть зупинятися. Європа і так їм дозволяє дуже багато. І вони і так зв’язані умовами з Америкою. Вони і так дуже їх цінують, як торговельного партнера. Тому якщо навіть ми будемо казати: "Так, ми згідні". Європа подумає: ну якщо вони згідні, то навіщо їх підтримувати. Вони ж згідні. Для нас, для громадян звичайних? Якщо з нашої точки зору казати, то тільки залишається консолідуватись. Допомагати, чим можемо, підтримувати. Ну якщо навіть не уряд, то хоч би людей, волонтерів, які безпосередньо дотичні до фронту. Людей, яких ми там поважаємо або точно довіряємо їх збором, ініціативам і так далі. А зі сторони влади, я думаю що їх думка, їх позиція має бути солідарна і синонімічна до позицій військових або людей, які дотичні до фронту. Ну, тобто, стояти на своєму. Я не бачу, якщо чесно, іншого виходу в нашій ситуації, критичній абсолютно і знову ж таки дуже двоякій. Тому що деякі країни згодні допомагати, деякі – ні. Деякі не визначилися до сих пір. Просто, я вважаю, що треба робити все, аби не наслідувати долю Білорусі, наприклад. Повністю стати залежними від них".

Ліза і Діана: "Хто він такий, що він нам указує, що нам робити? росія – це ворог, з яким не можна домовлятися. Путін – х.йло. І це всі знають. Цей аргумент залізобетонний".

Олександр, військовослужбовець: "Донецька, Луганська мало? Буде теж саме, що з тими територіями. Буде гірше. Вони будуть мститися. Ми їх дуже багато вбили вже. Вони будуть мститися, буде терор. Беріть автомат і йдемо воювати. Зрозуміли? Тому що це – виживання".

Читайте также: Ласковая или принудительная: Какой должна быть украинизация в Харькове

Отсрочка от мобилизации за деньги: Что об инициативе депутатов говорят в Харькове

Обстрел отеля в Харькове: Почему Ярославский промолчал после ракеты в "Харьков Палас"

Поделиться