"Круглий" ринок: знакові місця кримінальної історії Харкова
Може здатися, що історія саме цього міського ринку не пов'язана з кримінальною історією Харкова. Але це, звісно, не так. Адже "Круглий" базар обслуговував найбільший спальний район в Україні.
Затишний прикметник "круглий" у топонімі це місце отримало завдяки будові критого ринку у формі кола в основі. Будівля ця типова, і безліч таких схожих один на одного ринкових павільйонів було збудовано на території всього колишнього Союзу. Але тільки в Харкові, завдяки цій, хай і не оригінальній споруді, базар і дуже велика територія, що прилягає, вже багато років традиційно називається "круглою". І лише у нашому місті все ще функціонує "старший брат" типового "круглого ринку" – ККЦ "Україна" у Саду імені Шевченка. Ступінь спорідненості у цих двох споруд за системою перекриттів, на підвісних конструкціях вантових, суперпередова технологія на ті часи.
Сама будівля критого ринку була здана в експлуатацію у 1980 році. Але стихійний неофіційний продуктовий ринок тут з'явився набагато раніше. Справа в тому, що з усіх ринків міста саме "круглий" був найближчим до околиці, а значить і безпосередньо до виробників сільгосппродуктів, колгоспників. На початку 80-х навіть Велика Данилівка все ще була селом, а до найближчих Циркунів було лише 6 кілометрів. Після офіційного відкриття будівлі критого ринку поряд також відкрився "колгоспний ринок" зі стаціонарними торговими рядами для торгівлі продуктами.
Саме близькість до сільської місцевості й створила першу кримінальну напругу на ринку.
Самогон
За нинішнього достатку та різноманітності алкогольної продукції складно уявити, що колись незаконний продаж "самопальної" горілки, самогону, або по-іншому "сем, самопляс, пійло, бухло, жужка, брага, первачок" становив серйозну конкуренцію державної монополії.
Для мешканців сільської місцевості "гнати" та заготовляти самогон історично було цілком природним процесом. Деякі заповзятливі колгоспники привозили "домашню" на базар і з-під прилавка продавали як додатковий прибуток, а купити такий "продукт" можна було на всіх ринках міста.
Але на "Круглому" торгівля самогоном носила буквально визначні масштаби. Особливо з 1985 року, коли в країні було оголошено так звану "антиалкогольну компанію", яка полягала в обмеженні продажу, реклами, підвищення цін та пропаганді тверезості. За спогадами старожилів, самогон на "Круглому ринку" можна було купити в будь-який час і в будь-якому обсязі.
Вранці та вдень торгували продавці овочів та фруктів, ближче до вечора, коли основна частина торговців згорталася, на їхнє місце приходили вже продавці лише самогоном. Цілі ряди були "зайняті" під цю торгівлю, вибір був "як зараз у супермаркеті", у кожного завсідника були свої улюблені продавці та сорти.
Особливо цінувався "продукт" з Бобрівки, вигнаний за якимось особливим рецептом, і навіть коштував трохи дорожче. Після 1985 року, крім "трудівників села", торгувати саморобним алкоголем почали і жителі з навколишніх будинків. Саме з цим пов'язували низку отруєнь, за чутками, були навіть летальні випадки. Після цього "самогінний бізнес" на "Круглому" прикрили, але ненадовго. До речі, дистилят на базарах у Харкові продають і зараз, для поціновувачів, а щоб дізнатися де, просто запитайте місцевих споживачів.
"Товкучка"
Уже мало хто пам'ятає, але локомотивом капіталізму, першовідкривачем ринкової торгівлі в Харкові, у прямому розумінні цього слова був не ринок "Барабашова" і не Благовіщенський. А саме "Круглий". Саме тут із 1986 року в ніч із п'ятниці на суботу та з суботи на неділю організувався стихійний перший у місті речовий ринок, або як тоді у нас говорили "толчок" чи "товкучка". І це реально була толкучка, а всі, хто хоч раз побував на товкучці на "Круглому", навряд чи це забудуть!
То були часи змін. Дозволили кооперативи та приватну торгівлю, і на ринок вперше "з тіні" вийшли спекулянти-фарцівники, які все ще були поза законом (статтю про спекуляцію ніхто не скасовував), але й "крутити руки за спину" їм уже не збиралися.
"Вийшли з тіні" – досить умовний вираз для тих обставин, оскільки торгівля розпочиналася близько 23:00 та тривала до ранку. Торгували вночі, бо вдень працював офіційний ринок. Весь "рух" відбувався на тому місці, де зараз стоять ряди з будматеріалами, "залізяки". Жодних прилавків чи навіть лотків не було – все продавали з рук. Не було навіть організованих рядів та якогось порядку, продавці ставали десь могли, а між ними блукали покупці.
Освітлення давали вуличні ліхтарі, іноді підсвічували ручними ліхтариками. Тільки тут тоді можна було придбати імпортні речі або умовно імпортні, кооперативні, але дуже схожі на іноземні, особливо за ціною. Звідки бралися речі на продаж, якщо за кордон ще не можна виїжджати - "залізна завіса" в дії, а до "епохи човників" ще років п'ять-шість - залишається загадкою тих часів. Перекупники їздили за речами на такі самі "толчки", тільки більші – до Одеси, Тули, Бреста та Прибалтики. Більшість речей, що продаються на "Круглому" була "палена", тобто це були підробки під якусь "фірму", шилися в місцевих цехах.
На цьому першому імпровізованому речовому ринку Харкова у 1986 році вперше з'явився "Фалєк" - надалі, аж до нульових, значний кримінальний авторитет, який впливав на тіньове життя всього міста. "Фалєк" на "товкучці" торгував підробленими костюмами "Адідас". Одного разу надміру нахабний водій вантажівки, який віз продукти на офіційний ринок, спробував проїхати через натовп торгуючих, голосно сигналячи і ігноруючи обурення продавців. Тоді "Фальку", перспективному харківському спортсмену, було близько 17 років, але він уже мав досить значні габарити: зріст під два метри і вагу понад сто кілограм, і мав звання кандидата в майстри спорту з метання ядра. І "Фалєк" у пориві шляхетної люті просто схопився за номер на вантажівці та відірвав його разом із кріпильними болтами. Цим вчинком він заробив собі авторитет серед торговців, а дехто почав пропонувати йому гроші "за охорону". Так формувався майбутній рекетир, який згодом уже сам грабував комерсантів.
Ще з "товкучки на Круглому" вийшло принаймні два харківські бізнесмени, які на сьогоднішній день є володарями статків у мільйони доларів та господарями бізнес-імперій, добре знайомих харків'янам.
Запасне місце для "наперсточників"
Салтівка – це найбільший в Україні спальний район, де проживало майже третина населення Харкова. І до середини 90-х ринок біля метро "Героїв Праці" - найбільший із ринків, які обслуговують Салтівку. Більшість жителів закуповувалась продуктами саме на "Круглому базарі". Звичайно, таку жирну "точку" не могли залишити поза увагою представники великого харківського криміналітету. З початку 90-х на "Круглому", біля виходу з метро та біля входу до "Універсаму", час від часу з'являлися всюдисущі "наперсточники". Але надовго не затримувалися.
Незважаючи на те, що товарообіг на цьому ринку був великий, та й кількість покупців завжди була максимальною, "працювати" там вуличним шахраям було невигідно. Це був так званий "місцевий ринок", тобто без приїжджих та "залітних", а покупці – лише місцеві жителі, одні й ті самі, щодня.
За таких умов "працювати" постійно на "Круглому" ніхто не хотів, та й "хлібних" місць у Харкові тоді вистачало. Але іноді через непередбачувані міліцейські перевірки та рейди чи візити до міста членів уряду найсолодші точки в місті (Благбаза, Будинок торгівлі, вокзал) просто "закривали", тобто на кілька днів харківські "наперсточники" залишалися "без роботи". Тоді використовувалися "запасні" місця, менш прибуткові, але на даний момент безпечні. "Левада", станція "Лісова", універмаг "Дитячий світ". Одним із таких "запасних місць" був і "Круглий ринок". Але десь до середини 90-х "наперсточники" на "Круглому ринку" зникли назавжди – "Не було тягла…".
Ресторан "Околиця"
Нічим це підприємство комунального харчування не виділялося. Типова панельна двоповерхова будівля, типовий інтер'єр та меблі, та більш ніж "типова їжа". І це реально була околиця міста. Основний вид діяльності цього закладу – проведення весіль та корпоративів, або як тоді казали "вечерів", "банкетів" або просто "заходів" для нерозбещених трудових колективів.
Але була в цього "не розкішного ресторану" і темна сторона. Убога обстановка та віддалене місце розташування залучали кримінальних злочинців. В "Околицю" приїжджали не поїсти чи повеселитися, тут дуже часто з'ясовували стосунки, тобто "забивали стрілу" представники криміналітету, а бійки серед звичайних відвідувачів були досить часто.
У Харкові, як правило, такі зустрічі між "діловими людьми" проходили тихо та безкровно. Але 1990 року саме в "Околиці" відбувся епічний бій між "Шунею" та Сашком "Алтухом", який і забезпечив місце у "Кримінальній історії Харкова" для цього пересічного ресторану.
Справжня історія. "Алтух", колишній боксер із товариства "Авангард", на той момент один із найвпливовіших і найавторитетніших людей у місті, він на вершині кримінальної ієрархії і не боїться нікого. На шиї у нього золотий ланцюг під сто грамів, а на голові шапка з хутра видри. Одного вечора взимку 1990 року Сашко "Алтух" зайшов у під'їзд свого будинку і відразу знепритомнів.
Коли він прийшов до тями, золотого ланцюга не було, а поруч лежав обрізок важкої металевої труби. Казали, що якби не якісна хутряна шапка, він би не вижив. А ще казали, що "Алтух" не загинув, бо мав дуже "міцну" голову, наслідки від довгих занять боксом, навіть за очі його називали "Олов'яний". Хтось із "доброзичливців" підказав "Алтуху", що це зробив холодногірський авторитет "Шуня", так само колишній боксер, відомий вуличний боєць та друг "Алтуха" зі спорту. Зустріч для з'ясування обставин призначили саме в "Околиці".
З розповіді самого "Шуні":
– Я був не в курсі, що сталося. Сказали, Алтух мене хоче бачити. Приїхав до "Околиці", тільки-но зайшов, як він одразу попер на мене. Я вдарив перший. Один раз, другий, третій і далі. У нього брова розсічена, ніс зламаний, а він на мене наступає, як танк. Одне слово – "Олов'яний". Розумію, що не впораюсь, не зупиню. Тоді поліз у задню кишеню штанів, наче за ножем, хоча ножа з собою не було. І лише тоді "Алтух" зупинився. Закричав: "Що там у тебе? Ніж? Діставай!!".
Але далі не пішов. І лише тоді з'явилася можливість спитати: "Саню, що трапилося"? Почали розмовляти, швидко розібралися, потиснули руки. "Алтух" пішов у туалет вмитися, і пішли в шинок пити "мирову".
Уся ця сцена зайняла не більше як п'ять хвилин. "Шуня" виявився ні до чого - був з іншими людьми зовсім в іншому місці. А ланцюжок так і не знайшли, як і тих, хто вдарив "Алтуха".
Читайте також: Кримінальна історія Харкова. Легендарні міські "катали"
