Засновник спецпідрозділу ГУР "Кракен" Костянтин Немічев: Я не думаю, що ми третій раз проґавимо наступ на Харків

Спецпідрозділ ГУР "Кракен" був утворений 24 лютого 2022 року з ветеранів полку "Азов", добровольців та активних харків’ян, котрі без повісток стали на захист міста та з першого дня повномасштабного вторгнення брали участь у бойових діях.

На рахунку "Кракена" успішні контрнаступи на Харківщині, бої біля Соледара, Бахмута, Часового Яра на Донбасі та оборона в Запорізькій області. Засновниками спецпідрозділу ГУР є харків’яни Костянтин Немічев та Сергій Величко.

У великому інтерв'ю виданню "Думка" Немічев розповів про конфлікт із колишнім начальником УСБУ в Харківській області Романом Дудіним, про першу зброю "Кракена", хронологію вирішального бою у 134-й школі на вулиці Шевченка, про своє кримінальне переслідування на росії, про Харківський наступ росіян у травні 2024 року, відступ суміжників та оточення роти "Кракена" у травні 2024 року, про ідеологію спецпідрозділу, справжні переговори про мир і перемогу для України.

У лютому 2022-го року був конфлікт із тодішнім начальником облуправління СБУ Романом Дудіним. Він поставив під сумнів твоє бажання захищати державу. Як ти до цього поставився? І в чому взагалі суть цього конфлікту?

- Якщо брати 2021 рік, коли ми реально почали готуватися до війни, проводили вишколи, лекції. Тобто ми це почали за півроку до початку повномасштабного вторгнення. Тому що ми, як люди з військовим досвідом, розуміли, до чого ті навчання на наших кордонах призведуть. До того вони і призвели. Тому ми рахували, що ми повинні готувати цивільне населення. Це наш обов'язок. Я думаю, що більш детально розповім, які події відбувалися, які перепони відбувалися, які палки в колеса вставляли, намагалися заборонити вишколи проводити. І таких більшість епізодів було. Із чим це зв'язано, я не розумію.

Тоді ви провели марш, і після маршу Роман Дудін почав активно в публічному просторі критикувати тебе.

- Це було протягом пів року. Просто він тоді публічно почав говорити. А протягом пів року, тобто вставляли палки в колеса, незрозуміло з яких причин. І тоді в січні 2022-го року я зібрав штаб оборони. Ми зібрали різних депутатів обласних, були депутати Верховної Ради, був екс-губернатор, різні глави організацій ветеранських, 70 представників було. На тій нараді я показав три сценарії, як ворог, скоріш за все, буде наступати. І третій сценарій був пророчим. Там був сценарій, що буде загострення на Донбасі, другий сценарій, що буде загострення на Донбасі, на столицю та на північ. І третій сценарій – все разом і на південь. І третій сценарій 24 лютого відбувся.

Ми на тій нараді спілкувалися про те, що зараз в інформаційний простір Харкова вкидаються тези, що росіяни – це наші друзі, це брати, родичі живуть. Почали вкидувати це в інформаційний простір, телеграм-каналі це підбирали і поширювали. І один із наших методів боротьби – показати, що Харків – це Україна.

Я тоді вирішив, що треба провести великий марш. Показати всьому світу, на той момент дуже багато було журналістів, європейських, американських у Харкові, і ми провели марш, зібрали від 5 до 7 тисяч осіб. Були там тільки прапори України, ми зробили там великий гарний банер "Харків — це Україна". Запросили всіх журналістів і показали на весь світ, що Харків — це Україна.

Було дуже багато перепон, щоб ми не проводили цей марш. У день маршу його максимально намагалися зірвати. Запрошували різні організації, які були в цьому штабі оборони, який я створив. Їм забороняли йти на марш, вони реально відмовлялися йти на марш. Але це все історія, ми це все пройшли. Роман Володимирович зараз знаходиться в СІЗО, я не знаю, він винний, невинний, це видніше тим, хто бачить матеріали справи.

У мене був з ним діалог 5 березня 2022 року, коли розпочалася повномасштабна війна. Я зараз не буду його переказувати. У двох словах, він сказав, що це була не його ініціатива. Тому як воно там є, що він хотів цим зробити, в мене немає відповіді, якщо брати саме за цю ситуацію.

Вам в якості покарання тоді хотіли вручити повістки? Як ти до цього поставився? Чи тебе це не образило?

- Тоді ми збирали на вишкіл по 800. На останньому вишколі було 1000 осіб. Роман Володимирович на сесії облради виступав, на сесії міськради. І постійно чомусь він казав за мене, я якийсь був подразник для нього. Чому він так робив, в мене досі відповіді немає. Але, як показує історія, ми робили все правильно і зробили так, що реально змогли зупинити і вибити війська саме з Харкова.

А ти сам не сприймаєш це як, можливо, конкуренцію двох структур правоохоронних органів – ГУР і СБУ?

- Так, а ми на той момент не були ГУР.

Можливо, вже співпрацювали.

- Ми були на зв'язку, але ж ми так само були на зв'язку і з СБУ, і з поліцією.

До речі, хто вам дав першу зброю?

- 22 лютого ми приїхали до Києва і зустрічалися з представником Міністерства внутрішніх справ, від Монастирського. Ми проговорили і домовились за першу зброю, за перші 150 автоматів, які нам видадуть, якщо починається війна. Слово дотрималося, і це була перша зброя. У Харкові нас багато хто знає, і ми зі всіма спілкуємося, ні з ким немає ніяких проблем. Тобто не можна сказати, що там якісь структури…

Потім хто зі зброєю допоміг?

- Якщо брати першу зброю, то поліція. Далі ми вийшли на ГУР, ГУР допоміг зі зброєю. Знову ж таки, не вистачало на всіх добровольців. У нас там в перші дні, якщо не помиляюсь, було півтори тисячі людей вже. У перші години на початку війни у нас 600 було людей. І потім вже до другої половини дня, коли ми вже розставляли людей на Окружну дорогу, на позиції на оборону Харкова, там у нас вже були півтори тисячі людей, і зброї не вистачало.

Ми спілкувалися з різними структурами, нам казали, де взяти ключі та відкрити, де взяти. В принципі, знаходили зброю, де могли. Це і врятувало Харків.

СБУ допомагала зі зброю?

- Служба безпеки саме нам не видавала зброю. Я знаю, що "Фрайкору" декілька десятків одиниць видавала. Як я розумію, саме Роман Дудін видавав, але я ж кажу, саме ми не співпрацювали по зброї.

Звідки ти знав про початок повномасштабного вторгнення саме 24 лютого 2022 року?

- Якщо не помиляюсь, була інформація, що вторгнення буде 16 лютого. І потім вони перенесли його 23-24 в ніч. Я був в Києві 22 лютого, в мене вже була інформація 23 лютого, що починається рух колон, вони вибудовували свої колони, все це було. Тобто ми готувалися і підготувалися.

Як ти сприйняв інформацію, коли тобі сказали, що буде велика війна саме тут, у Харкові?

- Це виклик, на який треба реагувати. Це моє місто, моє улюблене місто, моя країна. І на цей виклик ми повинні були реагувати. Звісно, що там був якийсь страх, якась невпевненість, що робити. Але я це все всередині подолав і в принципі керував саме обороною Харкова.

За три роки війни "Кракен" з ким пліч-о-пліч із наших підрозділів повоював? Розкажи, кого б ти відзначив?

- Ми працювали на всіх напрямках. Наш підрозділ працював і в Харківській області, в Донецькій області, в Луганській області, на півдні ми були, оборону Запоріжжя організовували. Тому ми працювали з більшістю бригад. Саме хто запам'ятався? Ми працювали на Донецькому напрямку, населений пункт Андріївка, і на Бахмуті ми працювали з 3-ї ОШБ. Це реально модернізована бригада, не схожа на Збройні сили. Це люди, які використовують технології, різні підходи, не банальні, як в армії. Тобто схожі на нас. Ми теж максимально намагаємося зробити так, щоб воювати технологіями, а не людьми. Це пріоритет. Ми живемо в ХХІ столітті, треба використовувати всі підручні засоби, які в нас є.

На харківському напрямку воювали з "Хартією", тобто в принципі гарна така бригада, яка стабільно тримає оборону. Ми наступали, вони займали оборону. Добре співпрацювали.

Звісно, що 92 бригада. 92 бригада, коли був наступ на Харків 24 лютого. Вони тримали фронт, а ми вже тривали "другу лінію". Коли росіяни прорвали фронт, стик 92 і 93 бригади, вийшло так, що тут з'явилися ми і розбивали ці колони, палили "Тигри", розстрілювали піхоту. Разом із нею ми в харківському контрнаступі, на Куп'янську брали участь. Це такі ТОП-3, із якими ми співпрацювали і реально робили дуже гарні справи.

Із 225 штурмовим батальйоном працював "Кракен"?

- Якщо не помиляюсь, ми передавали їм Руську Лозову після зачистки. Але там командир інший був. Нацгвардії і 225-му батальйон передавали. Більше не перетиналися.

Зараз там командир Олег Ширяєв. Як ти до нього ставишся?

- Є просто моменти, які не можна забувати. Людина працювала точно до 2021 року не на нашу користь, працювала на ворога і робила максимально дестабілізуючі дії. Тому відношення в мене таке, яке і було.

Де було найскладніше вам за ці три роки?

- Насправді нам як ГУР дають найважчі завдання. Ми не стоїмо десь просто в обороні, хоча ні. Декілька разів стояли в обороні, наприклад, Часів Яр. Путін дав задачу до 9 травня 2024 року взяти Часів Яр. І нас наприкінці квітня кинули туди на оборону. Ми чотири місяці протримали Часів Яр, ні одна позиція не була втрачена. Тобто була оборона.

А так більшість операцій – це наступальні операції. Або я ж кажу, така важка оборона, де реально потребується саме наш спецпідрозділ. Тобто це Часів Яр, оборона була, Запоріжжя і Куп'янський напрямок була оборона. Коли ми були, ми не втрачали позиції. У нас сильна артилерія, сильні танки, сильні безпілотні системи.

Ми просто вибиваємо і знищуємо ворога. І ми стоїмо до того моменту, поки той підрозділ, та дивізія, яка стоїть проти нас, не знімається на відновлення. Тобто ми їх просто стираємо і після цього нас знімають на іншу задачу.

Можливо, якийсь бій конкретний запам'ятався?

- Ну, звісно, що запам'яталися перші бої. Саме Харків, коли був у напівоточенні. Ми вже планували, як ставати по річку, тобто якщо половину Харкова окупують. Це було найважче, тому що ми розуміли, що це наш дім і ми звідси нікуди не дінемось. Ми будемо тримати, поки ми є, ми її будемо тримати. Я думаю, що це найважчі були бої. Далі, звісно, що був час на планування, був час на роздуми, а тут не було часу, тут просто треба було діяти, як ми і робили.

Коли росіяни дізнавалися з перехоплень радіозв'язку, що напроти них стає "Кракен", як вони сприймали цю інформацію?

- Ми завжди намагаємося представлятися ТРО, щоб не давати приводу. Але коли росіяни, вони нас дуже люблять, чують і знають, що ми навпроти них стоїмо, то вони намагаються максимально тил знайти, повибивати позиції, повибивати штаби. Тобто вони хочуть вибити управління.

Ми коли полонених беремо, вони кажуть: усе, я буду неживий. Ми питаємо, чому. Вони: нам розповідали, що "Кракен" навпроти нас і нас просто знищать. Але знову ж таки, ми завжди з полоненими обходимося нормально, кормимо, збираємо інформацію, передаємо далі на штаби.

Як можна переконати бійця, який бере в полон росіянина, який наробив багато лиха, нічого йому не зробити? У 2022-му році в Харкові бійці НГУ брали в полон російського льотчика Криштопа, він стільки горя зробив, але його взяли в полон абсолютно неушкодженим. Як можна хлопців переконати, що з росіянами треба поводитися відповідно до законодавства?

- Наш підрозділ взяв за весь час понад 150 полонених росіян. Мотивація для бійця взяти в полон росіянина – це те, що він обміняє цього росіянина на свого побратима, який там в полоні або по іншим причинам його не має. Це мотивація. Здати його і отримати свого побратима. Це велика мотивація, і тому всі роблять так, щоб полонені дійшли до обміну.

Чому росіяни так не роблять?Як ти вважаєш, чому у них якесь викривлене уявлення?

- Тут просто математика. У нас в полоні росіян понад три тисячі, а українців – понад 9 тисяч. Тобто в них втричі більше полонених, і вони просто вже їх не рахують.

У 2015 році ти брав участь в Широкінській операції та в обороні Маріуполя. Як ти вважаєш, у 2022 році чи можна було утримати Маріуполь?

- Я вважаю, якщо правильно розставляти засоби, то можна втримати будь-яку оборону. Приклад зараз: ми не можемо втримати оборону, тому що наші інженера вищих штабів не можуть перекваліфікуватися на сучасну війну. Тобто вони готові до 22-го року, до війни, вони копають бліндажі, траншеї. Зараз траншеї просто безкорисні.

Без перекриття, скажімо так.

- Ну так. А в нас копаються траншеї, куди просто скиди кидають – і все. Тобто зараз використовуються нори, одиночні нори для бійця. Це набагато ефективніше, ніж якась траншея. Тобто якщо правильно виставити оборону, фортифікаційні споруди, мінування, то тоді реально можна тримати різні підрозділи, дивізії.

У 22-му році, якщо ми беремо саме Маріуполь, там тримала морська піхота, "Азов". У чому вийшла погана ситуація: їх почали штурмувати з окупованої території, а в цей момент із півдня почали заходити війська. І вони просто опинилися в оточенні. Чому там була прогалина? Я думаю, ми після війни отримаємо якісь відповіді, а можливо, через 10 років отримаємо якісь відповіді.

Ти про оборонні укриття сказав. Як ти оцінюєш оборонні споруди в Харківській області?

- У Харківській області можу провести приклад 2024-го року. У нас була інформація, що росіяни планують наступ на Харків. Я кажу за той наступ, який відбувся 10 травня. У нас була інформація, ми зустрілися з командуючим ОТУ в Харківській області. Поспілкувалися, він каже, що все там нормально, все в бетоні, ми стоїмо 3 до 1.

Із перевагою у нас?

- Так. У нас все нормально, не партеся. Усе буде нормально. Ми вирішили перевірити. Чілі катався по передку, дивився. Але знову ж таки, укриття, які там були, були по голінь, які ТРО самі накопали. І переваги в кількості людей не було. Можливо, була, коли там ніхто не стояв навпроти. Хоча ми бачили, що за 10 кілометрів стояли війська, і до цих військ переваги точно не було.

Ми почали піднімати питання з приводу фортифікаційних споруд у Харківської області. Ми звільнили область півтора року тому до цього моменту, а фортифікації ніхто не зробив. Почали піднімати це питання, зустрілися з головою ВЦА. Момент в тому, і ми про це з ним говорили, що він не відповідає за те, де саме робити укриття. І це правильно. Є військова інженерія, яка планує, де робити укриття, фортифікаційні споруди. І після того обласна адміністрація або інші важелі влади роблять тендери, виділяють техніку. На той момент все йшло на напрям Куп'янсько-Ізюмський. А сюди ніхто не дивився, думали, що там нормально все. Хоча ворог там був, є і буде.

Фортифікаційні споруди тоді почали будуватися, але з Сумського напрямку. Тобто до нас вони не встигли дійти.

На початок березня 2025-го року, як ти оцінюєш те, що збудовано в області?

- Якщо зараз брати, ми не беремо фронт, тобто Липці і Вовчанськ, на інших напрямках все ж таки з'явилися укриття. Те, що я кажу, від Сумської області вони дійшли і з'явилися укриття. Але тут я ж кажу, треба правильно використовувати вогневі засоби – і тоді ніхто не підійде. Якщо неправильно використовувати вогневі засоби, то чи є укриття, чи немає, - це питання часу.

Що ти думаєш з приводу КАБів? Чи можна зробити укриття проти КАБа?

- КАБ – це неточна зброя. Він у бліндаж не влучить. Звісно, що є шанс, що влучить, але в більшості випадків він вибухає, він несе велику ВЧ, уламки, все це є. Але, знову ж таки, треба робити гарні бліндажі, маскувати їх. КАБ, він працює більш, так кажучи, психологічно. Завод, будинки зносити, тобто це такий психологічний вплив. Це зараз вони їх там перелаштовують, крила перероблюють, мотори ставлять. А так це було просто над ціллю, приблизно треба скинути бомбу.

Про місто Харків. Як ти вважаєш, чи варто готувати місто до оборони, чи готово воно?

- Я вважаю, якщо все правильно зробити на підступах, то нічого не потрібно готувати. Звісно, що повинна бути перша лінія, друга лінія, третя лінія. Але якщо зробити все правильно, правильно розставити вогневі засоби, війська, я не думаю, що ми третій раз проґавимо якийсь наступ.

Та хто його знає!

- Ну, я ж кажу, ми перший раз відреагували на цей виклик у 2022 році. Другий раз ми відреагували на цей виклик, хоча ніхто знову ж таки не вірив, що там нічого не буде, все нормально буде. Знову ж таки, і перший, і другий раз ми все ж таки проробили роботу, і від себе ми зробили максимум, щоб люди зробили свою роботу. Ми при наступі, коли наступ був 10 травня 2024 року, на той момент тримали Часів Яр. Тоді ми відправили одну роту, щоб контролювати ситуацію на місцевості.

У Харківській області?

- Так, саме в Харківській області, напрямок – Липці. І наша рота зайняла рубежі, коли ми вже розуміли, що буде наступ, зайняла рубежі на кордоні. І були суміжники, я їх не буду називати.

Давай я назву. 125 бригада ТРО?

- Ну, були суміжники, іще інші підрозділи. І коли почався наступ, вони просто відступили, і наші хлопці опинилися в оточенні. Ми кинули резерви, щоб розбити кільце, і після того ми витягли хлопців.

Були втрати?

- Ну, звісно, що були втрати, але мінімальні для такої ситуації. Ми не думали, що так може легко хтось відступити. Але вийшло те, що вийшло.

Наш підрозділ розбив кільце, витягли хлопців і стали знову ж таки в оборону по Глибокому – лісосмузі – Лук'янці. Ми до цього наступу з січня по березень місяць готували оборонні позиції на цьому напрямку.

Самі собі?

- Так, так. Хлопці саме їх і займали. Ми під себе підготували позиції. І тому ворогу не вдалося протиснути нас. Ми стали в оборону і втримали лінію. Через деякий час, коли закінчилась операція на Часовому Яру, нас перекинули на Ліпці, ми пішли в наступ і зачистили, якщо не помиляюся, 400 га лісу. Тобто ми відсунули фронт від Харкова. Зараз там стоїть "Хартія". У них теж мінімальні успіхи є, вони там працюють зараз.

Ти сказав, що "Кракен" сам собі готував укріплення. А як має бути?

- Звісно, що має бути централізована історія. На той момент не було ніякої загрози. Могли трактора копати, інженери робити, мінувати і все інше. На той момент Кирило Олексійович Буданов володів інформацією. На нас виписали бойове розпорядження про підготовку позицій оборони Харківської області. Ми своїми силами, своїм підрозділом підготовлювали для себе позиції, для своїх вогневих засобів, для своєї піхоти. Ми підготовлювали для себе.

Чи був бій за 134-у школу вирішальним для саме Харкова в 2022-му році?

- Розкажу хронологію. О 5-й ранку, я думаю, що я ще не спав нормально з 24-го лютого три доби. Першу добу ми провели на Північній Салтівці, і 25-го ми вже розгорнули штаб в адміністрації. Ми набирали людей, одразу відправляли їх на Окружну дорогу на позицію. 27-го лютого о 5-й ранку мені телефонують і кажуть, що фури заїжджають у Харків та розвантажують людей у зеленій формі. Ми не повірили. Як це? Фронт стоїть, немає ніде просадки. Ми відправляємо людей, які підтверджують цю інформацію, починаємо збирати групи.

А напередодні ввечері ми останніх добровольців відправляли, якщо не помиляюся, на Рогань тримати Окружну дорогу. У мене дилема: немає людей, людей з позиції знімати не можна, тому що вони зараз тут прорвали і в інших місцях. Я викликаю людину, яка відповідає за мобілізацію, і питаю, скільки зараз людей є. Він каже, якщо не помиляюсь, він сказав, там, до 40 груп. 40 груп, по 10 людей у групі, тобто достатньо.

Я кажу, звідки вони взялися, ми ж підправляли їх на позиції. Він каже, ввечері просто люди доходили і ось зараз зібрались. Починаємо формувати їх в десятки, призначати людей старших. Людей старших ми призначали, кого знаємо, той і старший. Або людина з бойовим досвідом – його призначаємо старшим. І відправляємо людей. У нас були РПГ, у нас була стрілецька зброя і у нас були "коктейлі Молотова". Знову ж таки, там було декілька пікапів з ДШК.

"Тигра" палили і на "Нікольському", і на Весніна розстріляли "Тигра". Забрали його, він зараз у нас досі воює. На той момент ми розбили місто по секторах і зачищали росіян. Навіть були росіяни на Петра Григоренка, на вулиці Рибалка, якщо не помиляюсь, зараз "Хартії". Ми їх зачищали на Салтівку, ми зачищали місто по квадратах. До вечора ми зігнали, хто залишався в живих, до цієї 134 школи. У них там була точка накопичення, ну як я розумію. Або вони знали, що там їх люди, і вони до них стягувалися.

У них, мабуть, і зв'язок мав бути якийсь?

- 100%. Це була Псковська дивізія, контрактники. Вони, звісно, підготовлені були до війни. І ми, так кажучи, до вечора зігнали всіх до 134 школи. На 134 школі був "Кракен", "Фрайкор", Нацгвардія. 92-ої на початку не було. Ми намагалися зачистити школу. Там було понад 30 осіб, вони закріпилися в школі, їм пропонували здаватися, але вони навідріз не хотіли здаватися.

Їх намагалися штурмувати, у нас хлопці поранені після цього штурму, не виходило їх штурмувати. Це підготовлений спецназ російської армії. Завжди важко штурмувати будівлю. За правилами, ми своїм бійцям кажемо, ніколи не можна штурмувати будівлю. Якщо є будівля, краще туди закинути гранати, РПГ, а потім вже заходити. На той момент стільки засобів не було. Ми намагалися підпалювати "коктейлями Молотова", не виходило. І тоді ми зв'язалися з 92-ою бригадою, і під вечір вони виділили танк, який розібрав цю школу. І завдяки цьому були знищені ці росіяни.

Ми ще брали в той день декілька полонених, тобто людей із Псковської дивізії, офіцерів, якщо не помиляюсь, один точно був лейтенант. Вони контрактники. Вони кажуть, що в них була задача зайти в порожнє місто. Вони знали, що якщо вони проривають оборону, то в місті нікого немає. І якщо б не добровольці, то в місті б нікого і не було, якщо взяти так.

Із військових ти маєш на увазі?

- Так, так! 92 і 93 бригади тримали фронт. А саме в місті, виходить так, що нікого не було б, якщо б не добровольці.

Уточни, а це випадково так вийшло, чи це заплановано?

- Це знову ж таки...

Не до тебе питання.

- Ну так. Там вже як воно буде, будемо дивитися. Вони точно знали, що місто пусте і їм треба зайняти 5 ключових точок. Це облрада, міськрада, поліція, СБУ, телевежа. Вони повинні були зайняти ці 5 об'єктів. Після цього місто рахувалося б захопленим і вони б дали команду основним силам почати прорив зі всіх напрямків. І завдяки добровольцям, завдяки тому, що ми організували цих людей, вони не змогли захопити жодного об'єкту. Їх просто знищили.

Ти кажеш про 5 об'єктів, але ж у школі росіян всього було 30 чоловік. Чи їх знищили багато по місту?

- Вони були по всьому місту. 30 людей, солдат, це було саме в школі. А по місту їх дуже велика кількість була. Тобто вони роз'їхались, розбрелися по всьому місту. Я думаю, що навіть через декілька тижнів після цього штурму вони виходили через поля. Я впевнений в цьому. Вони перевдягалися, їх там хтось ховав. Вони виходили через поля. Ми розбивали їх, ті, хто хотів жити, перевдягалися і ховалися.

Бійці "Фрайкору" припускали, що у школі міг бути схрон зброї. Як думаєш ти?

- Ну, це така здогадка, але вони приїхали туди на двох "Тиграх". У два "Тигри", в принципі, можна було вмістити різну кількість БК. Там була, звісно, реально велика кількість БК, і вони завдяки ній тримали оборону. Але робив хтось схрони або ні, ми це вже не дізнаємось. Тобто навіть якщо там розслідування...

Полонені щось казали?

- А полонені нічого не казали за це.

Наскільки реально зараз вибити росіян із півночі Харківської області?

- Ми кажемо саме за Липці, так? Якщо беремо Липці, то там є декілька населених пунктів, Глибоке, Стрілеча, якщо не помиляюсь, у яких важкувато їм закріплятися. І є лісосмуга, в якій вони масштабно розгортають свої штаби ротні, батальйонні і все інше. Перш за все, коли ми працювали на цьому напрямку, це було півроку тому, ми в першу чергу ставили акцент на знищенні логістики. Ми не давали під'їзду ані техніки, ані транспорту. Знищували їх ще за кордоном. У них це була "червона зона", вони йшли 15-16 км пішки.

У нас була цікава історія. Коли ми вже втримали оборону, закріпилися 10 травня 2024 року, ми почали вибивати логістику. Під'їжджала "Буханка". Ми першу знищили, через декілька діб друга їхала, другу знищили. Потім на сьомий день вийшли росіяни здаватися в полон. Там була провізія, яка не могла доїхати, а нести ніхто не хотів. І вони вийшли, кажуть, нам вже сьомий день їжу ніхто не везе, тобто ми не знаємо, що робити, ми здаємося в полон. А якщо брати, наприклад, Бахмут, то там вагнера, навіть регулярна армія, сиділи місяцями в оточенні без їжі, води. Вони пили з калюж і їли черв'яків, але вони не здавалися. Це показник мотивації людей, бійців російської армії, які були тоді і які зараз.

Полонені, яких ми взяли, були мобілізованими за три місяці до того. Вони були "свіжі". Тобто якщо ставити акцент на знищенні логістики і вибиванні по трохи їх, то в принципі реально. Але, як на мою думку, зараз краще закріпитися і поступово, без гарячки якоїсь це робити. І в принципі "Хартія", якщо не помиляюсь, так і робить. Тому головне зараз не дати їм, щоб це було плацдармом для подальшого наступу. Тобто зараз найголовніша проблема закріпитися, збудувати оборону і потроху рухатись вперед.

По Вовчанському напрямку така ж історія?

- По Вовчанську трохи важче. Це місто, це забудови. Ми бачили, що там залишились фундаменти від цих забудов, але знову ж таки там важче. У місті завжди важче воювати. Тому там треба знову ж таки вибивати. Саме Липці чи Вовчанськ росіянам не потрібні.

Тобто це були невдалі наступи. Із Липцівського напрямку вони хотіли до Харкова дійти, а з Вовчанського напрямку вони хотіли з'єднати сили з Дворічною. Тобто вони хотіли обрізати велику ділянку фронту. І що там, що там вийшло невдало. А якщо б ми підготувалися, ми б зовсім нікого не пропустили. Ці апендицити росіянам не потрібні. І якщо реально закріпитися і вибивати їх потроху, вони їх самі віддадуть. Це навіть не тактичний рівень, не те що стратегічний. Вони просто відтягують війська, вони тоді задіють логістику, війська, техніку, провізію. Цим ми тільки в них забираємо сили. В принципі, приклад – Курська операція.

Як ти думаєш, плани росіян на Харківську область зберігаються з 2022 року?

- Якщо брати саме місто Харків. Харків був, є і буде прифронтовим містом. Сусід від нас нікуди не дінеться. Тут залежить від нас, від військового керівництва, від політичного керівництва, як ми правильно підготуємо фортифікаційні споруди, природні бар'єри. Можна зробити все для того, щоб у ворога навіть думки не було рухатися саме на місто Харків і на Харківську область.

Це все реально. Приклад Ізраїлю та інших країн, які з таким сусідом живуть і, в принципі, нормально живуть, розвиваються, будують гарні міста та країну. Це все реально, але залежить від деяких факторів. Я розумію, як це зробити. Ми готові ділитися досвідом і реалізувати різні проєкти.

У 2019 році ти балотувався і програв Андрію Одарченку, який зараз отримав 8 років за корупцію.

- А на другому місці там був Святаш (підозрюваний у державній зраді колишній нардеп-регіонал Дмитро Святаш – ред.).

Теж "прекрасний" кандидат. Ще один нардеп по Київському району Харкова Олександр Куницький втік за кордон. Як ти думаєш, чи мешканці твого району зрозуміли, що вони зробили помилку?

- Я думаю, що тут в першу чергу питання не до людей, а до тих, кого вони обрали під логотипом. Вийшло так, що саме тих людей, про кого ми зараз говоримо, їх мало хто знає особисто, тобто у них кейсу немає ніякого. Їх обрали саме через партію, від якої вони рухалися. Зараз цих людей відсторонили від партії. Я не скажу, що це урок. Я скажу, що люди наступного разу будуть розуміти, що є такі ситуації, тому треба вивчати кейс, що людина робила, для чого вона туди йде. Перш за все, треба обирати тих, для кого Україна – це пріоритет, для кого реформи та покращення країни – пріоритет. І після цього всі інші питання відпадають.

Як ти думаєш, як ці нардепи так легко проходять через кордон?

- Домовленість. У нас і громадяни України проходять. Тобто це ж корупційна складова, яка нікуди не зникла.

У тебе на росії є строк, судовий вирок якийсь. Можеш розказати, за що тебе там засудили заочно?

- Коли ми відбили наступ росіян на Харків 27 лютого, тоді на наступну добу дві ракети вдарили по нашому штабу. Це показник. Росіяни розуміли, завдяки кому в них посипалися всі плани. Далі, коли ми штурмували Вільхівку, це 25 березня 2022 року, це був наш перший наступ. Ми заходили у Вільхівку, зачищали її, вибили ворога, взяли 20+ полонених, затрофеїли дві штуки МТЛБ, тобто проробили масштабну операцію. У цей момент 92-а бригада наступала на Малу Рогань, ми паралельно рухалися фронтом. Успішно провели все.

На той момент ми виїхали, передали позиції суміжникам і приїхали до Харкова на зв'язок. У мене "червоний телефон", не розумію, що відбувається. На перший дзвінок, який беру: "Що там нормально все? тебе ж в полон взяли!". Не розумію, що, а в цей час в Державній Думі Шаманов, якщо не помиляюсь, виходить і каже, що ми взяли в полон Немічева та Величка, що вони затримані, їх вже допитуємо, це нацисти українські і все в такому роді.

Навіщо вони це зробили, я не знаю. Вони нам приписують, що на якійсь молочній фермі на іншому напрямку когось там розстріляли. Хоча ми реально в цей час були на Вільхівці. Те, що вони нам приписують, це зовсім маячня. Навіщо вони це зробили? Я думаю, це продовження тієї історії, що вони намагаються нам мстити, що ми зірвали їхні плани. Далі вони заводять кримінальну справу з приводу катування полонених, проводять суди, через суди призначають нам вирок. Якщо не помиляюсь, чи довічне ув'язнення, чи 15 років ув'язнення.

Ти не дуже цікавишся, що вони там приймали?

- Ну так. Там цілий процес. Я думаю, там ціла команда працює над цим кейсом. Вони роблять так, що ми не з'являємося. Вони хочуть нас подати в Інтерпол. Відправляють документи в Інтерпол. Звісно, що Інтерпол ігнорує це. Далі вони призначають грошову винагороду за інформацію про нас. Спочатку це було до 20 тисяч доларів.

Потім Z-блогери підхопили цю тему, зібрали 100 тисяч доларів. Вони, якщо не помиляюся, збирали вже на ліквідацію. Ця історія досі є, ми вже в цьому живемо три роки і три роки постійно вони за нами слідкують, шукають, питають, намагаються найняти криміналітет харківський, потім український. Тобто це все вже рухається три роки, ми в цьому живемо, але як на мене це найкраща винагорода, що я головний ворог для мого ворога.

Ти торкнувся теми, що вони вас вважають українськими нацистами і тому подібне. У західних медіа часто вас називають крайніми радикалами. Як пояснити західній аудиторії, ким ви є? Можеш дефініцію дати, ким є підрозділ "Кракен", ким конкретно є ти?

- Звісно, що ми притримуємося українського націоналізму. Тобто ми любимо свою країну, своє місто і ми намагаємося робити максимум, що від нас залежне, для того, щоб вони процвітали. Зараз війна, ми беремо до рук зброю, захищаємо. Війна закінчується, ми кладемо зброю і займаємося іншими справами, які допоможуть нашому місту, нашій країні розвиватися.

Як пояснити? Дуже багато прикладів у світовій історії та політики. Тобто зараз сильний приймає рішення. Якщо зараз слабка Європа, то ми зараз бачимо наслідки слабкої Європи. Через те, що Європа вела ліберальні цінності, ліберальну політику, ми зараз бачимо, на що це перетворилося. Чим відрізняється патріот від націоналіста? Патріот – це який любить свою державу, а націоналіст – це який любить державу свою і щось робить для своєї держави. Ми самі ті, які люблять і робить для своєї держави.

Можливо, думав над цим, у чому різниця між росіянами і українцями?

- На це є історичні відповіді. Україна – це більш євроатлантична країна. Хто такий європеєць? Це вільна людина, це людина, яка любить свободу і всі інші пріоритети. А росія – це імперіалізм, це азіатська культура, це табори, це якісь набіги. У них все йде від імперіалізму. У них є цар, скільки вже віків це відбувається, в них є цар, якщо ми беремо Петра І, Сталіна і так по порядку, тобто зараз Путіна черга.

У них є цар, який приймає рішення, який свої пріоритети ставить на кону, а пріоритети людей знову ж таки просто прибирає та готовий знищити всіх заради своїх якихось імперських амбіцій. Ось цим ми відрізняємось. Тобто ми вільні люди, а росіяни в більшості, не кажу за всіх, у більшості, бо в нас навіть, у нашому підрозділі воюють росіяни, саме ті, які обрали вільний шлях, вільне майбутнє. У росії більшість людей – це раби, раби свого царя.

Чи є "хороші руські" у політичному, а не військовому вимірі?

- Якщо людина переосмислила і на свою аудиторію, а більшість із них – це публічні люди, той же Нойз-МС, Пугачова, показують, що Путін – це диктатор, ми не збираємося в росію, ми проти режиму. Люди, які воюють за Україну, вони воюють не проти росії, вони воюють проти режиму, який їх пригнічує і ставить рамки. І якщо культурна сфера людей воює на свою аудиторію проти режиму, то що тут поганого? Я не бачу нічого поганого. Звісно, що "хороші рускі", я не знаю, це підходить або ні, але я вважаю, що якщо людина проти режиму, вона показує на свою аудиторію, а її аудиторія, якщо поважає і теж приймає цю думку, то тоді я нічого поганого не бачу.

Як ти ставишся до перейменувань у Харкові? Чи правильно в нас проходить деколонізація?

- У першу чергу, я вважаю, що в нас велика прогалина у ідеологічному конспекті країни. З часів Незалежності в нас ніхто цим не займався, ніхто ніяк не розвивав. Якщо взяти приклад, країні Балтії або Польщу, то в них цим займалися, у них були пріоритети в цьому питанні. У нас цим питанням ніхто не займався. Я вважаю, що це питання має рухатися паралельно. Ми повинні знищити все радянське, що в нас було, і не повертатися більше до цього. У нас є свої герої, у нас є своє майбутнє, і ми повинні по ньому рухатися.

Якщо ми будемо повертатися до якихось питань спірних, то це тільки буде роз'єднувати. Перейменували вулицю Серпова, вона зараз імені спецпідрозділу "Кракен". Ну, добре, тобто, все. Я думаю, що більшості харків'ян байдуже. Відбулася подія – і відбулася, на цьому не треба зациклюватись. Я не бачу тут нічого поганого.

Багато харків’ян, наприклад, виступають проти демонтажу пам’ятника Висоцькому. Що із цим робити?

- Із приводу Висоцького, я зараз не бачу це як пріоритетне питання. Жуков – це було пріоритетне питання. Ми відправили туди бійців між бойовими операціями. Його забрали на вантажівці та викинули, як я кажу, на смітник історії, тобто на сміттєзвалище. Це було пріоритетне питання, бо тут є "червона лінія". Тут збиралися різні комуністи, проросійські люди. Це була для них як точка опори. Як був Ленін колись, далі – Жуков. Це була точка упори.

Це радянський військовий, який нищив українців просто мільйонами. Кидав їх на штурми. Я не поважаю таких людей. Я не поважаю таких людей в українській армії, а такі є. Я вважаю, що людина – це найцінніше, що в нас є. Тобто ніяка техніка, ніяке озброєння, а людина. Якщо ми будемо просто нищити людей, то можна збирати речі.

Треба робити громадське слухання, обговорення, вислухати позицію, є гарна організація "Декомунізація України". Вислухати їх пропозиції, як вони це бачать. Якщо, наприклад, є пропозиція зробити якийсь закритий музей – можливо, в такому форматі. Вислухати пропозицію, знайти середину і зробити так.

Коли, по-твоєму, мають починатися реальні перемовини про мир в Україні?

- Якщо брати саме перемовини, то вони йдуть навіть зараз. Перемовини були, я спілкуюся з американцями, з різними парламентарями, з європейцями, перемовини йдуть. Зараз намагаються знайти той формат, який підійде нам. Ні для кого не секрет, що ми зараз повністю воюємо проти такої великої країни, як росія.

У нас ресурс вже обмежений, і в них вже обмежений ресурс. Я наведу приклад: це бронетехніка та танки. Коли вони ще наступали технікою, то на місяць ми нищили 250 – 300 одиниць техніки по всьому фронту. А здатність виготовлення нових танків у них – до 10 одиниць. У 2023 році вони повністю змінили підхід до війни. Вони переробили свою армію. До 2023-го року це була неповоротка радянська армія, яка діє чітко по статутах. Можна було в статуті почитати, як вони зараз будуть діяти і зробити контрдії. А в 23-му році вони повністю переформатували армію і почали використовувати піший елемент. Тактика "Вагнера", вони почали використовувати малі піхотні групи.

Повернусь до переговорних процесів. Звісно, вони є. Вони завжди були, наприклад, щодо полонених. Ми постійно міняємо полонених. Якщо брати до геополітичної ситуації, то перемовини невідворотні. Ми не можемо постійно воювати. Якщо ми будемо постійно воювати, то без реформи армії, це не приведе ні до нічого гарного. І ні для кого не секрет, що в НАТО нас не бачать.

Моя думка: якщо не помиляюся, у 2019 році ми розробляли союз під назвою Інтермаріум. У чому його плюс? Його плюс в тому, що ми хочемо об'єднати країни, для яких є загроза саме від російської федерації. Тобто це Україна, країни Балтії, Польща, Німеччина, Британія. Тобто ці країни, які поряд з ворогом. І на цьому союзі ми можемо реально багато чого зробити. Не чекати від міфічного НАТО допомоги, а самі вже робити те, що ми можемо. Тобто проробити оборонну позицію, хтось буде в цьому союзі фінансувати, хтось буде займатися ВПК, тобто розподілити ролі і вже рухатись. А Україна, наш найбільший козир – це люди з досвідом, це офіцери з досвідом.

Ми повинні через це бути флагманом в цьому об'єднанні. І я навіть досі на зв'язку з різними парламентарями Литви, Польщі, з якими ми спілкувалися з приводу цього об'єднання. Тобто треба розставити акценти і робити власне об'єднання, яке буде боронити весь західний світ. Якщо зараз підписати якусь нісенітницю, то це ж ненадовго. Ми ж це все бачили.

Будапештський меморандум 2.0.

- Або якийсь "Мінськ". Це все ми бачили. Треба зараз з холодною головою підійти до цього питання. Розкреслити "червоні лінії". Зробити так, щоб це більше не повторювалося.

Якщо зараз реально підписати якусь нісенітницю, ми приведемо світ до третього світової. Ми бачимо, що зараз є загострення Китай і Тайвань, ми зараз бачимо, що росія не зупиняє своє ВПК, вона працює. У них там мобілізація трішки зменшилася, саме потік добровольців. Намагаються якось людей зацікавлювати зменшенням кредитів, вкладами, але там трошки зменшилася кількість мобілізації. Але якщо там зараз дід вийде по телевізору і скаже "мобілізація", то воно знову ж таки збільшиться.

А ВПК тільки збільшується. Це показник того, що планується більш масштабна операція. Щоб зірвати цю більш масштабну операцію, треба зробити гарний союз. Підписати для нас важелі з приводу безпеки і зробити спільну армію, зробити спільний ВПК і розробити оборону. На мою думку, найбільш вразлива ділянка фронту – це Сувальський коридор. Коридор, який з’єднує Калінінград і Білорусь. Це логістичний маршрут. Там буде якесь загострення. І після цього в росіян розв'яжуться руки на Європу.

Якщо розв'яжуться руки на Європу, то в Україні точно буде якесь загострення. Тобто не можна казати, що хай там воюють. Більшість людей питає: нам тікати вже. А куди тікати? Якщо зараз не проробити роботу, щоб зупинити диктатора, то війна буде по всьому світу. Тому тікати нікуди буде. Тому треба зараз розробити нормальний документ з нормальними вимогами і з нормальною оборонною системою, яка буде працювати ще далі десятки років.

Що для тебе буде перемогою?

- Якщо брати зараз, що для мене перемога, для мене перемога, що ми відстояли саме наше місто Харків. Тобто це було архіскладно, неможливо, ніхто в це не вірив. Але ми це зробили, я до цього доклав зусилля і для мене це перемога тактичного рівня.

Якщо брати перемогу глобальну, то звісно, це знищення імперії, повернення наших територій, а коли ми знищимо імперію, то ми повернемо територію. Якщо брати навіть зупинку війни, якась там умовна пауза, то ми надалі будемо працювати, щоб імперія була знищена.

Це в медійному форматі, в різних інших форматах. Наша задача – зробити країну сильну, незалежну та соборну. Тобто по тих кордонах, які прописані. І я ж кажу, це не обов'язково бойові дії. Коли імперія впаде, росія почне розвалюватися шматками, як це ми вже бачили по історії. Два рази було вже: і царський період, і 1991 рік. Уже вона розвалювалася. Це питання часу, коли розпадеться та російська федерація у кордонах, які зараз є. Уже багато претендентів, які хочуть відколотися. А якщо відколюються, то це вже не та могутня країна.

Читайте також: Аеророзвідник 22 ОМБр "Рой": Мені мало згорілої Суджі, я хочу, щоб згоріла Москва