Відкриття кордонів України: Чи втечуть чоловіки з Харкова

Із введенням в Україні воєнного стану були закриті кордони для виїзду чоловіків у віці від 18 до 60 років. У ці дні триває обговорення нового закону про мобілізацію, який, у тому числі, має понизити мобілізаційний вік із 27 до 25 років. Усе частіше в соціальних мережах можна побачити ролики, де чоловіки чинять опір мобілізації, а купа юристів викладає "схеми грамотного спілкування" з представниками ТЦК. При цьому новинні стрічки заповнені повідомленнями якщо не про вилучення з річки Тиса чергового трупа молодого чоловіка, який "рятував життя" від мобілізації, то про викриття чергового "схемника", яких за хабарі робив перепустки для виїзду через "Шлях" чи інші механізми.

При цьому реальні військові чи не щодня заявляють про брак особового складу на лініях оборони, які зупиняють просування окупаційного контингенту росії.

Із поодиноких випадків складається враження, що всі чоловіки ладні тікати з України, щоб тільки не служити в армії. При цьому з новин не є зрозумілим, чи адекватно працює законних механізм мобілізації і чи правильно працюють ТЦК.

Тож "Думка" вирішила поцікавитися в харківських чоловіків, якщо відкриють кордони, чи залишитися вони в Україні.

Антон: "Ми ж зараз залишилися. Я виїжджав багато разів за кордон. І з гуманітарними питаннями, і по спорту. Я вважаю, що якось це питання треба врегулювати. Тому що сім’ї, вони ж руйнуються, так? Тобто так не можна на відстані жити. Тому якось це питання треба відрегулювати і знаходити якийсь вихід із ситуації. Я думаю, що у нас досить багато мотивованих чоловіків, які за жодних обставин на залишать свій дім".

Віктор: "У нас багато роботи і це наш дім, мені закордоном робити нічого. Просто відкривати їх не можна. Можне, якийсь план, щоб люди поверталися. Або якісь документи складати, або майно... Якось з цим пов’язати".

Михайло: "Скоріш за все, ні. Лише через війну. Найближчий закордон. Не зовсім далеко. Не хочеться далеко їхати. Тут питання таке. Якщо відкрити, то всі поїдуть. Нема буде кому воювати. Якщо не відкрити, то почнеться бунт".

Антон і Софія: "Ми нікуди не виїжджали і не плануємо виїжджати. Зараз теж хочеться на відпочинок, але в той же час, ми залишаємось тут. Я також не кидаю свого чоловіка, залишаюся в Україні, тому що зараз війна".

Валентин: "Так, я залишусь. Я чітко знаю, що погано всюди. У нас є такі проблеми. Ми живемо у цьому середовищі. Кордони відкриють – я залишусь тут. Я буду тут працювати. Я тут буду жити. У мене тут, окрім роботи, насправді нічого немає, але я хочу тут працювати. Здебільшого моє оточення більше переймається через загрозу мобілізації. Тобто ми всі боїмося. Це нормально. Хтось більше боїться, хтось менше. Напевно, що певна кількість людей із мого оточення якось вислизне, хтось залишиться, дочекається якоїсь законної можливості. А так здебільшого люди будуть залишатись".

Андрій: "Виїхав би як турист з поверненням на Батьківщину".

Юрій і Влад: "Моя країна, має місто. Чого потрібно виїжджати з країни, якщо я тут народився? Кордони відкриють рано чи пізно. А втікати з країни, коли вона в такому стані, немає сенсу. Також вважаю, що потрібно залишатися в країні. Тому що, якщо всі повтікають, то хто буде тут жити?".

Сергій: "Особисто мені дуже не вистачає можливості виїхати. По роботі, по справах. Зробив би там щось корисне, а податки залишились би в Україні".

Володимир: "Мабуть так, залишусь. Тому що я люблю це місто. Я вважаю, що кордони повинні бути відкритими".

Нікіта: "Це таке спірне питання. Із одного боку, потрібно, щоб хтось захищав Україну. А з іншого, має бути право вибору. Тут я народився, тут моя сім’я, тому хотілось би залишитись тут. Якщо б були сприятливі цьому умови, то було б дуже гарно".

Богдан: "Харків – моє улюблене місто. Тому я не хочу виїжджати. Тут мені звичніше, тут у мене все є: навчання, тренування та сім'я".

Валерій: "Залишусь. Тому що Україна рідніша. Ні, не боюсь".

Влад: "Я поїду, а потім повернусь, бо в мене виїхали друзі. Я дуже за ними скучив. Я б хотів тут працювати і жити. У мене тут сім’я. Я би поїхав їх провідати, погуляти і повернувся б. Бо є що робити тут".

Олексій: "Я не виїжджав з Харкова з самого початку війни. Я розумію, що тут звільнилося велика купа місць робочих. То я монополізую це місто, мабуть. Я не збираюсь виїжджати. Навіть після відкриття кордонів. Я працюю стоматологом. Тож я не бачу сенсу допомагати у країнах Європи. Тут хлопцям потрібно допомагати та людям, які теж цього потребують".

Читайте також: "У цю гру можна грати удвох": Чи має Україна повертати свої історичні землі, які входять до складу рф

Два роки великої війни: Які висновки зробили мешканці Харкова

Весняна воєнна кампанія 2024 року: На що розраховують мешканці Харкова