Начштабу "Фрайкора" Войцеховський: Крим, Донбас і Азов – це "приємні бонуси", мета Путіна в іншому (ЧАСТИНА 2)

Харківський доброволець, начальник штабу підрозділу "Фрайкор" Богдан Войцеховський у другій частині інтерв’ю розповів виданню "Думка" про те, чим російська армія відрізняється від української, про боєздатність "мобіків" в окупаційному контингенті, про бої за Малу Рогань, гибель фрайкорівців Георгія Тарасенка та Артема Азарова, про участь "Фрайкора" в осінньому контрнаступі 2022 року в Харківській області, а також про справжню мету росії та владіміра путіна у війні з Україною.

Першу частину інтерв’ю з Богданом Войцеховський, де йдеться про історичний бій українських Сил оборони з російським спецназом у школі №134 у Харкові, читайте за цим посиланням.

Як ти оцінюєш рівень готовності російського війська на початку вторгнення і зараз?

- Вони навчилися воювати. У лютому заходили люди, 95% із яких не брали участі в бойових діях в принципі. Можливо, служили у Чечні, служили у Сирії, чули здалека, як щось вони бомблять, але по ним ніколи не стріляли. Вони не були в бойовому зіткненні. Зараз у них є цей досвід. Ми бачимо, що змінилася повністю тактика. Ті, хто вижили з лютого, а таких далеко не мало, вони навчилися воювати. Особливо якщо мова йде про кадрові частини. Ми бачимо, що в найбільш важких місцях росіяни намагаються закидувати десантників, а це ті, хто вижили в битві під Києвом.

Як думаєш, чому в березні стався злам, коли ми змогли відбити Малу Рогань і Вільхівку?

- Це ще був не злам. Той наступ, який почався у кінці квітня і тривав до початку червня, внаслідок якого відкинули від Харкова, тоді в деяких місцях майже до кордону дійшли, - це вже був хоч трохи злам у битві за Харків. Мала Рогань і Вільхівка – це тому, що нам було потрібно розблокувати трасу на Чугуєва, убезпечити себе хоч трохи з того флангу, оскільки місто було майже у напівкільці. Не було оточення з трьох сторін, але майже в напівкільці були, і потрібно було трохи убезпечити фланги міста і розблокувати трасу на Чугуїв.

Це була тактична операція. Завдання – покращити тактичне положення міста. Стратегічно це нічого не вирішувало. Там ми зіткнулися з двома батальйонно-тактичними групами противника. І перемогли. Їх там розгромили. Але у них дуже великі сили в одному місці були.

Під час боїв за Малу Рогань загинув засновник "Фрайкору" Георгій Тарасенко. Розкажи, як це було?

- Операція по Малій Рогані планувалася довго. Наші хлопці у тому районі знаходилися вже кілька тижнів. Проходи робили, бої велися, щоб поближче до села можна було пройти, розвідка постійно проводилася. Почалася операція досить вдало. Попри те, що в росіян там було все досить добре накопано, не спрацювали мінні загородження. Чи під час обстрілу перебило дроти і вони їх не замкнули, чи просто хтось проспав початок наступу – не зрозуміло. Але не спрацювали мінні загородження. Наші хлопці зуміли зайти в населений пункт, у нас було завдання вирівнятися по лінії багатоповерхівок у Малій Рогані. Це завдання досить швидко виконали. Годині об 11:00 вже все точно було готове.

Однак група, яка йшла справа від нас, не "Фрайкор", вступила у бій і не змогла просунутися. Понесли втрати. На одній із ділянок був досить серйозний опір. Жора нашвидкуруч сформував із трьох груп наших, які заходили, ще одну бойову групу, щоб зайти у фланг і допомогти виконати завдання. Група була сформована, висунулася, вони проходили будинок за будинком. Жора йшов першим. Вони заходять у новий двір і там просто натрапляють на засідку. Із напівзруйнованої будівлі почали засипати гранатами, а інших хлопців, які стояли поруч, почали потужно обстрілювати. У той момент Георгій був смертельно поранений, хлопці намагалися до нього пробитися – ще один хлопець був поранений у ноги. Там застрягла наша група, там дуже довго був бій, по суті та група вже вела бій за тіло Георгія. Мова була про десятки метрів. Він у дворі був, а вони ще не у дворі.

Георгій Тарасенко і Богдан Войцеховський / Фото тут і далі надані Богданом Войцеховським

Харківський міський голова Ігор Терехов говорив, що в Харкові буде вулиця, названа на честь Героя України Георгія Тарасенка. Як ти це оцінюєш?

- Ми зверталися до міськради, щоб перейменували на честь Георгія вулицю. Тут же стоїть питання, яка саме вулиця.

Яка, тобі відомо?

- Ми спілкувалися спочатку за Плеханівську. Це не маленька вулиця, яка веде до того місця, де народився і жив Георгій, тобто у напрямку станції "Рогань", Жора жив на межі Харкова і Рогані, і веде до напрямку, де Жора загинув – Малої Рогані. Можна сказати, що ця вулиця була звичайним шляхом, який Георгій їздив постійно. Навіщо в Харкові вулиця, що носить ім'я ідеолога марксизму, тобто навіщо Харкову Плеханівська?

Із міськради прийшла пропозиція: давайте Роганську спробуємо перейменувати. Але ж Роганська – це вулиця, що не підлягає перейменуванню. Ми говоримо про те, що ми хочемо. Там були готові одразу дати провулок на два будинки перейменувати, але Георгій не того масштабу особистість.

Крім цього, у самій Рогані на честь Жори також хочуть назвати вулицю. Одну з центральних. По-моєму, вулицю 1-го Травня.

Читайте також: Офіцер Максим Сорокін: Росіяни відмовлялися вірити, що під Харковом їх штурмують добровольці, а не спецназ ГУР

Як загинув член "Фрайкору" Артем "Художник" Азаров?

- Ми в сірій зоні виявили покинутий російський танк, у районі Кулиничів. Була відправлена група розвідати, чи немає екіпажу, в якому він стані і так далі. Група пішла, група повернулася. Було завдання "Художнику" провести туди танкістів 92-ї бригади, щоб забрати звідти танк. Провів, однак потрапили вони під мінометний обстріл. Росіяни також слідкували за цим танком. Вони потрапили під мінометний обстріл і "Художник" отримав смертельне поранення. Це було 5 березня, на самому початку. На початку були всі завдання такого типу. Десь ми виконували їх вдало, десь траплялася така ситуація.

Фрайкорівець Артем "Художник" Азаров / Фото: The Village Україна

Чим, на твій погляд, відрізняються український від російського військовослужбовця?

- Дуже багато в чому відрізняються. Не можна описати одним словом. Я би не хотів казати банальні речі, як рівень підготовки. Я думаю, що дуже велика різниця в кліматі всередині українських і російських підрозділів. Я тут говорю більше про підрозділи кадрові, а не новостворені підрозділи з мобілізованих. У наших кадрових підрозділах створений колектив, є дружні зв’язки між бійцями. Тобто не тільки честь віддав і пішов далі.

А у росіян ми помічали багато моментів, які вказували на те, що та дідівщина, яка в них була звичною у військових частинах, вона залишилася. Були ситуації, коли питали в них: "А чого ви не здалися в полон?" – "Та нас командир пристрелить!". Мені здається, відношення до людини, до особистості в росії просто інше. Звичайно, це відбивається і на армії як такій. Як на мене, російська армія не сильно відрізняється від російської тюрми.

Я би сказав, що вона у великій мірі сформована зі строковиків. Вони на війну формально не відправлені, але ті, хто був контрактниками вже, вони по суті були строковиками. Вони пройшли школу дідівщини. А хто такий строковик в росії? Це людина, яку забирають і відправляють на 1-1,5 роки і перетворюють на раба. Причому ми говоримо про країну величезних масштабів. Він живе у Підмосков'ї, а служить десь на півночі. Ніхто не приїде, ніхто не знає, добре в нього все чи погано, чи ходить він у синцях тощо. Це як ситуація із тюрмою: живеш у Москві, а сидиш у Сибіру. Не приїде ані адвокат, ані рідні. Від того там така жорстокість у тюрмах.

Це не перекладається на Україну. У нас на строкову теж забирали. Ти служиш максимум у сусідній області. На вихідні можуть батьки приїхати. Це зовсім інша ситуація. У росії величезна дідівщина на строковій. Більшість контрактників – це колишні строковики. І своє ставлення вони просто перекладають далі.

Добровольчий підрозділ "Фрайкор"

Що з себе становлять "мобіки" з росії та "л/днр"?

- Із "лнр" і "днр" їх стало набагато менше з об’єктивних причин, вони закінчилися просто. Російських "мобіків" ще не так багато ми побачили, але ще дуже багато побачимо. Є такі, що щось становлять із себе, є такі, що нічого із себе не становлять. Імовірно, залежить це від того, наскільки їм повезло, у який вони навчальний центр потрапили і в яку частину потрапили. Але, я думаю, ми найближчим часом побачимо, що з себе становлять російські "мобіки" глобально.

Усі розмови про можливий новий російський наступ ледь не до походу на Київ, якщо це буде, то це вже будуть робити підрозділи з "мобіків". Якщо по часу поглянути, мобілізацію путін оголосив 20 вересня, а вже під кінець жовтня вони оголосили, що план виконали, мобілізація завершена. Якщо вже так строго брати, то пройшло 3 місяці із дня завершення мобілізації. Тобто останні "мобіки", які були відправлені у навчальні центри, вони вже мали їх покинути. Тому і говорять, що росія мала оголосити мобілізацію 5 січня чи пізніше. Тому що кожен день, коли росія не оголошує мобілізацію, у них простоюють навчальні центри. Тут політика бере верх над військовою справою. Зараз у них вже іде простій навчальних центрів.

Найближчим часом ми побачимо новосформовані частини з мобілізованих. І чого їх навчили, чим вони озброєні, ми теж побачимо. До цього ми більшою мірою зустрічали підрозділи, які розбавляли мобілізованими. Повністю сформованих батальйонно-тактичних груп із мобілізованих ми поки не бачили.

Читайте також: Харківський волонтер Артем Фисун: Росіяни допустили низку прорахунків перед вторгненням до України

Чи вони боєздатні?

- Усі боєздатні! І "мобіки" "л/днр" були боєздатними, і лінію тримали, і воювали, і, коли треба було, відправлялися на смерть.

Тобто це перебільшено ми сприймаємо їхню небоєздатність?

- Та будь-якій людині дати автомат і відправити у бій, вона буде боєздатною. Якщо в неї є автомат і вона стріляти вміє, то вона буде боєздатною. Якщо відправити 50 "мобіків" на штурм позицій і 10 із них доберуться до окопів наших і почнуть наших засипати гранатами, то там особливо великої боєздатності не треба, вони вже добралися до окопів і засипають їх гранатами.

Чи брав "Фрайкор" участь в осінньому масштабному контрнаступі?

- Так! Балаклія. Звідти рушили у бік Куп'янська, але тоді Куп'янськ уже був по суті наш. Далі – Бурлук, Вовчанськ зачищали.

Із Балаклії почався контрнаступ. Там же прорвали лінію оборони окупантів?

- Ні, лінію прорвали дещо вище Балаклії. У Балаклії просто блокували частину росіян. Балаклія була новинним зосередженням. У той момент, як всі дивилися на Балаклію, дещо вище Балаклії вже була прорвана лінія оборони. Там проривалися механізовані частини, наші механізовані та штурмові бригади, які влітали вже в бік Куп'янська.

Чим відрізнялися деокуповані населені пункти, куди заходив "Фрайкор"?

- У Балаклії, наприклад, зустріли нас дуже-дуже позитивно. Нас так, умовно кажучи, ніде не зустрічали – ані в Куп'янську, ані у Вовчанську, ані в Бурлуку. Балаклія була населеним пунктом, що був більш проукраїнським і до повномасштабного вторгнення. І, по-друге, у населених пунктах на лінії фронту комендатури набагато жорсткіше працювали з місцевими. Умовний Вовчанськ за рівнем репресій не зрівняється з умовною Балаклією.

Шевченкове зустрічало добре. Куп'янськ – ніяк. Я не говорю, що відчувалося вороже ставлення. Наприклад, у Балаклії була лінія фронту. У Балаклії, в тому числі, по місту били, виносили артилерією російські частини. Але нас там чекали. Нас там чекали дуже сильно. А Куп'янськ на момент взяття під контроль ЗСУ не сильно постраждав від бойових дій і був в хорошому стані. Але там швидше пристосувалися до життя в окупації. Тим більше Куп'янськ став, умовно, адміністративним центром.

Бійці підрозділу "Фрайкор"

Із Вовчанська росіяни звалили, причому до того, як зайшли наші частини. Був люфт десь у день, немалий по часу розрив був. Коли росіяни звалили, вони залишили величезну кількість своїх складів. Коли ми прибули туди, там уже місцеві розгрібали російську гуманітарку, речі тощо. У місцевих було свято життя. Коли росіяни виходили з Вовчанська, уже не так покидалася зброя. Більшою мірою кидали БК, особистої зброї було дуже мало, бо вона ж у воєнник записана.

Яка мета росіян у війні з Україною?

- Захопити Україну.

Для чого захоплювати гектари землі, де є тільки знищені споруди і немає людей?

- Ми мислимо категоріями, що є територія і має бути економічний ефект, де є люди тощо. Але путін не мислить такими категоріями. Він мислить так: якщо в Харкові будуть солдати НАТО, то час підльоту до Москви винищувачів НАТО буде 5-7 хвилин. Це категорії, якими мислить путін. Там людина, яка просто помішана на геополітиці.

Ми з росією знаходимося на східноєвропейській рівнині. Один її кут – це район Польщі і Німеччини, а далі вона розширюється трикутником аж до Уралу. Гуляй, як хочеш. Це показав Наполеон, це показала Німеччина у Першу і Другу світові війни. Вести бойові дії тут набагато простіше, особливо це стало помітно у Другу світову війну, коли з'явилися танкові клини та механізовані частини. Природних рубежів для оборони мало. Глобально, одна річка – Дніпро. Росія намагається вийти на, так звані, природні кордони, тобто упертися у природні рубежі – це Карпати. Це те, куди хотіла впертися Російська Імперія, це те, куди вперся Радянський Союз. Тобто вони хочуть тримати оборону по максимально вузькій зоні Великої європейської рівнини. Тобто десь у Польщі.

Це потрібно розуміти. Росіяни не хочуть Крим, росіяни не хочуть Донбас, вони не хочуть, щоб Азовське море було внутрішнім! Це все – "приємні бонуси". Їхня ціль – вийти на природній рубіж.

Навіть коли десь говорять на російських новинах: "Львів віддамо полякам!". Там навіть такого мислення не сприймається. Мислення: природний рубіж – Карпати, тримати оборону по природному рубежу.

Читайте також: Капелан о. Максим Стрихар: У мене дуже негативні прогнози щодо суспільства

Що для тебе буде перемога?

- Знищення російської федерації в її сучасному вигляді. Це може бути розвал, це може бути повне переформатування в конфедерацію, це може бути відділення окремих територій. Але те, як вона виглядала до 2014 року, вона не повинна виглядати більше.

Що для тебе буде справедливим покарання для росії?

- Це і є: знищення в її сучасному вигляді. Воно так і буде. Ми повинні закінчити війну так, щоб вона в жодному випадку більше не повторилася. Ми не повинні стати Францією після Першої світової війни. Ми не повинні нею стати. Ми повинні повністю переконатися, що загрози звідти більше ніколи не буде.

Як ти оцінюєш 2022-й воєнний рік для України та Харкова?

- Дуже вдало. Чого дуже вдало? Через те, що я не в Карпатах у лісах бігаю зараз. А це був би прямо невдалий сценарій. Те, що ми зараз сидимо в Харкові, у нас є світло, ми сидимо у працюючому кафе… Чим невдалий?

Я розумію, що можна було набагато краще. Але можна було й набагато гірше. Багато хто це не цінує. В умовах УНР 100 років тому, коли більшовики вторглися, ми би сиділи десь у Карпатах або інтерновані у Польщі.

Богдан Войцеховський на позиціях

Як прогнозуєш розвиток війни?

- Від нас багато що залежить, але я об'єктивно розумію, що наша економіка тримається на західній допомозі, наша військова машина тримається на західній допомозі. Якщо завтра, умовно кажучи, відрубають допомогу, то так, ми зможемо якийсь час воювати, у нас будуть снаряди, у нас буде БК. Але як швидко у нас закінчиться дизельне паливо? Як швидко у нас закінчаться боєприпаси? Як швидко у нас зникне можливість платити зарплати, я не кажу про військовослужбовців, там можна воювати і без зарплати, там люди воюють за своє існування, але весь державний апарат. Дуже важливо, щоб нам продовжували надавати зброю, а ще більш важливо – боєкомплект. Зброї насправді немало, але потрібно, щоб постійно був боєкомплект.

Крім цього, я уявлення не маю, в якому реальному стані знаходиться російська армія. Уявити не можу, чи дійсно в росіян є проблеми з артилерією, чи це тільки проблеми з артснарядами, чи це тільки проблеми з логістикою і їх доставкою, чи дійсно у росіян техніка, яка знаходилася на зберіганні, може стати у стрій швидко, чи вона не підлягає відновленню. Ми цього не знаємо і не можемо знати. А у росії до 7 тисяч танків, які знаходяться на зберіганні.

У 2022 році ми показали, що можемо проводити успішні наступи. Зараз розмови про новий похід на Київ ведуться через те, що "мобіки" закінчили підготовку, із них мали вже сформувати які-небудь частини. По-друге, росія зайшла у стратегічний тупик, росія так само не хоче війни в довгу, вона розуміє політичні ризики і так далі. Вона, я думаю, готова підписатися на будь-яку політичну і військову авантюру, щоб швидше завершити війну. Типу, якийсь там удар, який сокрушить українську армію, впаде уряд і Київ тощо. І вони готові на будь-які ризики, тому що час – ще більший ризик для них.

Утім, ми бачимо, що Європа не втомилася від нас, вона готова більше і більше допомагати. Але хотілося, щоб ця допомога прибула якомога швидше.

І останнє питання: де Андрій Лесик?

- Я думаю, якби він був у росії, ми бив же побачили його на телеканалах. Але я також думаю, Лесик настільки безкорисний, що найкраще, що ми можемо з нього отримати, це обміняти його на одного українського солдата. І то навряд росіяни оцінять Лесика в офіцера. Безумовно, за можливості, його треба зловити і притягнути до відповідальності, але краще спецслужби нехай зловлять трьох корегувальників, ніж одного Лесика.

Читайте також: Начштабу "Фрайкора" Войцеховський: Прорив росіян до школи на Шевченка мав стати початком захоплення Харкова (ЧАСТИНА 1)